Євген Куртяк - Спалені обози

Здесь есть возможность читать онлайн «Євген Куртяк - Спалені обози» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1993, ISBN: 1993, Издательство: Український письменник, Жанр: Исторические приключения, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Спалені обози: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Спалені обози»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

У гостросюжетному романі вперше в українській літературі на документальній основі відтворено трагічні сторінки Західно-Української Народної Республіки — ЗУНР, Галицької Армії, історію злуки УНР і ЗУНР, її наслідки.
Докладно показано, як у Парижі, на Мирній конференції, Рада чотирьох торгувала Україною. Серед реальних персонажів — диктатор ЗУНР Петрушевич, Головний отаман УНР Петлюра, президент США Вільсон, представники Антанти Клемансо, Ллойд-Джордж та інші. Автор широко використав невідомі досі читацькому загалу архівні матеріали.

Спалені обози — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Спалені обози», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Вона вже подивилася…

Нарешті вони дійшли згоди, принаймні формальної: 24 вересня Петрушевич і Петлюра видали спільний маніфест, у якому закликали усе громадянство України до війни з Денікіним.

Зажурено, знервовано кружляла над Смотричем перед відльотом у вирій зграя граків. Поволі стелився туман. Мрячило. Осінь… Холодна, дощова, похмура.

XX

— Знову війна, — Грицан сумно похитував головою, з-під лоба поглядаючи на причепуреного осінню клена, на його прив’яле світло-жовте листя, подекуди навіть пурпурове. А поруч сумувала червона калина — пурпуровий клен, журна червона калина і затурбований вояк; а ми тую червону калину піднімемо…

— Славчику, може, відпросишся? — обережно мовила Оксана, мружачи очі, ніби її сліпило сонце.

— Куди? — сухо заскрипів голосом, не замислюючись, що, може, цим грубим тоном робить їй боляче. — Все фантазуєш, фантазуєш, фантазуєш…

— Ні, я не фантазую, не фантазую… — вона зіщулилася, мовби на неї замахнулися батогом, вона бачила, що він розгніваний, а коли він у гніві, з ним краще не розмовляти. І все ж повторила: — Ну, відпросися, хоч на пару днів…

— Відпросися… А з якої нагоди?

— Скажи, що недужий… Хіба зараз один так робить?.. Чи мусиш бути таким чесним?

— І ми поїдемо до Кодні? — сказав Ярослав з сарказмом. — І будемо ловити щупаків та жерти?..

— Але ж тиф, дорогий… — майже крізь сльози видушила те, що її непокоїло.

— Тиф… — вимовив. — Тиф…

— Страшний тиф…

— І що? — ляпнув.

— Я тебе не розумію…

— Ти мене ніколи не розуміла!

Оксана стиснула зуби, щоб не розридатися, — несправедливість завжди ранить, часом глибоко, нерідко й фатально. Інша, може б, і розгнівалася, досварилася й траснула б дверима, та Оксана так кохала свого Ярослава, так кохала…

А він, занурений в себе, лежав поверх постелі, тупо дивився в облуплену стелю, важко сопів. Було маркітно й нудно, та найбільше його доконувала злість — на себе, на Оксану, на довколишність, — якась незрозуміла й дика злість…

Тиша. Глуш. Німота.

Оксана шила собі мовчки спідницю, бо стара вже розлізлася, і їй потрібна була нова, чи то пак свіжа, — вона тепер учителька, навчає вінницьких малюків української мови, літератури, отже, треба чепурно вдягатись — хоч скромно, вбого, та принаймні охайно.

Сум. Печаль. І вечір. Вечір поволі втопив у темінь вбогу кімнату. Оксана, відклавши шитво, обережно спитала:

— їсти будеш?

— А що є? — вже не сердито.

— Супу зварю…

— Я запалю в грубці…— то вже перемир’я.

Сіра меланхолія справді розмагнітила його, він добрішає, навіть йому неприємно, що, по суті, образив Оксану, — треба б її пригорнути, приголубити, та натомість бурчить:

— І нащо здалася тепер ця історія?..

— Я не розумію, Славчику…

— Та я ж тобі казав, що Петрушевичу стрілило в голову, аби ми писали історію Галицької Армії.

— Казав!.. Казав!..

Розтопивши піч, Ярослав сідає перед нею на стільчику, закурює сигарету й спостерігає, як вогонь немічно повзає по сирих полінцях. Що ж у цю мить там, у Галичині, робить мати? А син? А Стася? І як там, у тій Галичині? Думки його важкі, невиразні, далекі,— думати чи не думати — все одно… Навіть на фронті, у світову війну, в окопах так не було, як тут, у цьому лихому, як вампір, теперішньому світі,— чотирикутник смерті… І п’ятий кут — зверху… тиф. Він кружляє, як крук. І жалить, жалить, жалить!..

— Сідай, Славчику, будемо вечеряти…

Вечеря — суп: картопля, горох і вода… Шматки хліба… Хлебчуть мовчки. З однієї миски. Наче на похоронах, кліпає лампа. Десь поблизу обізвалася сова. І знов глухий шкребет ложок.

— Будемо спати? — питає Оксана тихо.

— А що робити?..

Вона, стоячи до нього в профіль, свідомо а чи бездумно, машинально роздягається догола, аби натягнути на себе єдину нічну сорочку поношену, — він бачить випуклі тугі її груди, виразні та напружені, і в нього раптом пробуджується жага.

— Ходи так до мене…

Він бере її майже ласкаво, та ненадовго, — він сам не годен збагнути, чому саме ненадовго, майже без насолоди.

— Тобі зі мною погано? — шепоче Оксана.

— Перестань! — гаркнув він майже ненависно, але радше на себе, аніж на неї.— Невже тобі нема про що більше говорити?

— Ти змінився…

— А ти можеш дати мені спокій?

Він у чоловічому безсиллі відкидається навзнак, тупить очі в стелю. Він знає, що не спатиме. І це його мучить. Що робити всю ніч? Балакати з Оксаною? Не хочеться… Йому нічого не хочеться. А десь за вікном стоїть по-осінньому чепурний клен, мов генерал, а обіч зажурена червона калина.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Спалені обози»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Спалені обози» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Ганна Ткаченко - Спалені мрії
Ганна Ткаченко
Євгенія Кононенко - Бабусі також були дівчатами
Євгенія Кононенко
Євген Дудар - Штани з Гондурасу
Євген Дудар
Євген Федоровський - «Штурмфогель» без свастики
Євген Федоровський
Євген Гуцало - Позичений чоловік
Євген Гуцало
libcat.ru: книга без обложки
Александр Пушкин
Євгенія Кужавська - Микола Зеров
Євгенія Кужавська
Євген Гребінка - Чайковский
Євген Гребінка
Отзывы о книге «Спалені обози»

Обсуждение, отзывы о книге «Спалені обози» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x