Роберт Стівенсон: Катріона

Тільки-но ми опинилися в безпеці за надійними мурами Дюнкерка, як одразу ж скликали воєнну раду, необхідну в нашому становищі. Ми зі зброєю в руках забрали дочку в батька, і перший-ліпший суддя не вагаючись повернув би її назад, а нас з Аланом кинув би в тюрму. І хоч на виправдання у нас в руках був лист Паллізера, ні я, ні Катріона не мали наміру розголошувати його. Найрозумнішим з усього можливого було б одвезти дівчину до Парижа і передати під нагляд начальника її клану, Макгрегора Богальді, який охоче допоможе своїй родичці і не захоче ганьбити Джеймса Мора.

Їхали ми повільно, бо вершник з Катріони був набагато гірший, ніж бігун, вона, мабуть, з сорок п'ятого року не сідала на коня. Але, нарешті, подорож скінчилася, і ми раненько в неділю прибули до Парижа, де з допомогою Алана розшукали Богальді. Він жив у розкішній квартирі, одержував пенсію з шотландських фондів, а мав і власні кошти. Катріону зустрів він, як родичку — люб'язно й чемно, але здавався нещирим. Коли ми спитали про Джеймса Мора, він тільки промовив: «Бідний Джеймс!» — і, усміхнувшись, похитав головою. Я подумав, що він знає про Джеймса значно більше, ніж хоче нам сказати.

Потім ми показали листа Паллізера, і обличчя у Богальді витяглося.

— Бідний Джеймс! — знову промовив він. — Але бувають і гірші люди, ніж Джеймс Мор. Огидна справа, та ж він, мабуть, не тямив, що робить. Неприємний лист, але, панове, навіщо нам розголошувати про нього? Тільки дурна птиця бруднить своє гніздо, а ми з вами шотландці, та ще й горяни.

З цим ми всі погодилися, крім, мабуть, Алана. Ще краще владналася справа з нашим одруженням. Богальді усі турботи взяв на себе, наче Джеймса Мора не було й на світі, і віддав мені Катріону з належною витонченістю і з приємними французькими компліментами. Тільки як уже церемонія скінчилася і всі випили за наше здоров'я, Богальді оголосив, що Джеймс Мор теж у Парижі, прибув на кілька день раніше і зараз хворий, а може, й вмирає.

З виразу обличчя моєї дружини я зрозумів, чого вона хоче.

— Підемо навідаємо його, — запропонував я.

— Якщо ваша ласка, — відповіла Катріона. То були перші дні нашого одруження.

Джеймс Мор жив у тому самому кварталі, що й начальник клану, у великому будинку на розі. До горища, де жив Джеймс, нас довели звуки флейти. Виявилося, що на час хвороби він узяв для розваги кілька флейт у Богальді. Грав він не так майстерно, як його брат Роб, але теж гарно. На сходах юрмилися французи, які слухали музику і часом весело сміялися. Джеймс Мор напівлежав, підпертий подушкою, на убогому ліжку. Я одразу зрозумів, що він не одужає, але подумав, що якось дивно помирати йому в такому місці. Навіть зараз я не можу бути спокійним, згадуючи його сумний кінець. Богальді, звичайно, підготував його; Джеймс уже знав, що ми повінчалися, поздоровив нас і благословив, наче патріарх.

— Мене ніколи не розуміли, — промовив він. — Я обом вам прощаю і не таю в душі нічого лихого.

Потім він почав говорити в своїй звичайній манері, був дуже люб'язний і зіграв нам кілька пісень на флейті, а коли ми зібралися додому, позичив у мене трохи грошей. В усій його поведінці я не помітив і сліду ніяковості чи сорому. Прощати ж він любив і завжди робив це, ніби вперше. Мені прощав кожного разу, коли ми зустрічалися. За кілька днів він помер в ореолі святості й доброти, що мене страшенно дратувало. Я поховав його, як і належить, але ніяк не міг скласти напису на пам'ятнику і поставив тільки дату смерті.

Ми не хотіли повертатися в Лейден, де вже з'являлися, як брат і сестра. Нас вабила до себе Шотландія. Тому, одержавши свої речі з Лейдена, ми відпливли туди на голландському кораблі.

А тепер, міс Барбара Бальфор (жінкам дамо перше місце) і містер Алан Бальфор, спадкоємець Шооза, моя історія щасливо закінчена. Якщо ви добре подумаєте, то побачите, що багатьох героїв цієї розповіді ви зустрічали, а може, й розмовляли з ними. Елізон Хесті з Лаймкілнза гойдала вашу колиску, коли ви були маленькими, і ходила з вами гуляти, коли підросли. Вродлива поважна леді, хрещена мати міс Барбари — це та сама міс Грант, що так глузувала з Давіда Бальфора в домі генерального прокурора. Не знаю, чи пам'ятаєте ви того маленького, худорлявого, веселого джентльмена в парику і плащі, який глупої ночі, назвавшись Джемісоном, приходив у Шооз. Тоді вас розбудили і принесли у вітальню, щоб познайомити з ним. Невже Алан забув, що він зробив на прохання Джемісона? За це, згідно з законом, його мали б повісити — він пив не більше і не менше як за здоров'я короля за морем . Дивні діла в домі порядного віга! Але містер Джемісон користується особливими привілеями і міг би навіть підпалити у мене комору. У Франції його знають як шевальє Стюарта.