Юрій Сорока - Брестська Унія. 1596

Сміливо можна залишити поза всяким сумнівом той факт, що гетьман Запорозького Війська Петро Конашевич Сагайдачний залишив глибокий слід у багатьох сферах життя українського суспільства на початку XVII сторіччя. Це і численні походи Чорним морем, спрямовані на підривання впливу Османської імперії в причорноморському регіоні, участь у боротьбі за московський трон, яку вів польський король, а також захист кордонів України від навали турецького війська, що загрожувало територіальній цілісності Речі Посполитої. Крім іншого, гетьман Сагайдачний запам'ятався нащадкам тим, що твердо стояв на захисті православної віри й отримав на цьому поприщі немало перемог, повернувши з небуття православну ієрархію, зруйновану Брестською унією.

Не надто щедрі відомості історичних джерел дають нам можливість лише ескізно реконструювати ранній період життя Петра Сагайдачного. З «Віршів на жалісний погреб» гетьмана, написаних ректором Київської братської школи Касьяном Саковичем, дізнаємося, що майбутній гетьман народився в сім'ї православного шляхтича поблизу Перемишля, а новітні історичні дослідження точніше вказують і на місце народження Сагайдачного — село Кульчинці біля Самбора. Наступною віхою в житті майбутнього гетьмана стало перебування у знаменитій Острозькій школі. Той самий вірш Саковича говорить, що Сагайдачний попрямував «потім до Острога, для наук чемних». Очевидно, майбутній гетьман Війська Запорозького пройшов тут повний курс навчання: «там тоді Конашевич час немалий жив». З огляду на те, що в базисі Острозької школи простежуються риси навчального закладу вищого типу, можна вважати, що Сагайдачний одержав у її стінах добру, як на той час, освіту. Атмосфера, яка панувала в Острозі, й високий рівень викладання дисциплін залишили, безсумнівно, невитравний слід у душі юнака. З великою часткою ймовірності можна припустити, що в Острозі Петро Сагайдачний бачився і з Северином Наливайком, дії якого, спрямовані на захист православ'я, ми розглядали в попередньому розділі. Так це було чи ні, але те, що Сагайдачний саме в Острозі став прихильником ідей, підтримуваних Костянтином Острозьким під час Собору у Бресті, буде видно з його діяльності на посаді гетьмана Війська Запорозького.

Даючи характеристику політичним уподобанням Петра Сагайдачного, історики, як правило, наголошують на тому, що гетьман був досить лояльною до польської влади людиною. Про це свідчать його походи на Москву, участь у Хотинській битві на боці поляків, а також стримана порівняно з іншими козацькими ватажками політика щодо влади Речі Посполитої. Однак ми не розглядатимемо й не аналізуватимемо вчинків Сагайдачного як політика й головнокомандувача українського війська. Натомість відзначимо, що гетьман був підданим польської Корони, а це висувало перед ним ряд зобов'язань політичного характеру. Не виключено, що відомим походом на Москву восени 1618 року Сагайдачний і його оточення розплачувалися за сеймову конституцію «Про релігію грецьку», яка з'явилась після Брестської унії й передбачала узаконення деякої свободи православного віросповідання у Речі Посполитій. Тоді, як відомо, гетьман зібрав двадцятитисячне військо й активно допомагав синові Сигізмунда III, королевичу Владиславу, посісти московський трон. І хоча похід не дав можливості домогтися для польського королевича корони Московського царства, він принаймні дав Сагайдачному немало козирів у майбутніх перемовинах з польською владою щодо захисту православної церкви.

Скоріш за все, саме після повернення з походу на Москву в голові Сагайдачного поступово почав визрівати план відновлення православної ієрархії, яку в Речі Посполитій було фактично зруйновано від часу створення греко — католицької церкви. Значну роль в оформленні і реалізації цього задуму відіграло реєстрове козацтво, на яке більшою мірою спирався гетьман Сагайдачний. Не очікуючи, поки у Ватикані й Варшаві стане відомо про замисли козацтва, Сагайдачний виступив ініціатором запрошення до Києва патріарха Єрусалимського Феофана, який саме перебував в Україні проїздом з Московського царства, куди подорожував для того, щоб виклопотати милостиню у царя Михайла Федоровича.

Повертаючись 1620 року з Москви, де він узяв участь у рукопокладенні на патріаршество батька московського царя Філарета Романова, Феофан мав повноваження від Константинопольського патріарха на діяння в Речі Посполитій, необхідні для нормалізації там православного церковного життя, зруйнованого Брестською унією. Не виказуючи своїх намірів і намірів українського козацтва, Феофан спочатку отримав від короля Сигізмунда III дозвіл зробити інспекторську поїздку по православних монастирях, приходах і братствах України. Незабаром ця подорож і відбулася, проте невдовзі вона набула значно глибшого змісту, аніж проста ревізія монастирського господарства.