Іван Єфремов - На краю Ойкумени

— Клянуся богом блискавки, — придушеним голосом промовив Кідого: — я віддав би все золото плоскогір'я, віддав би все, що в мене є, аж до списа, за те, щоб ти погодився жити зі мною назавжди… — Обличчя негра скривилося, він закрив очі руками. — Але я навіть не прошу тебе, — голос у Кідого тремтів, уриваючись: — у полоні я зрозумів, що таке батьківщина… Я знаю, ти не можеш залишитись… і я, ось бачиш, сам стараюся, щоб ти поїхав… — Негр раптом відпустив Пандіона і кинувся до своєї хатини.

Молодий еллін дивився вслід другові, і сльози застилали йому очі. Етруск важко зітхнув за спиною Пандіона.

— Настане час, і ми з тобою розійдемося, — тихо і сумно сказав Каві.

— Ми один від одного не так уже й далеко, і кораблі там плавають часто, — сказав, повернувшись до нього, Пандіон. — А Кідого… залишиться тут, на краю Ойкумени.

Етруск нічого не відповів.

Уже не турбуючись за майбутнє, Пандіон весь поринув у творчість. Він квапився, — велич знайденої у боротьбі за свободу дружби надихала його і примушувала поспішати. Він наперед бачив гему в усіх її деталях.

Три чоловіки, обнявшись, повинні стояти на фоні моря, до якого вони рвалися, моря, яке повертало їх на батьківщину.

Пандіон вирішив зобразити на великій плоскій грані свого каменя трьох друзів — Кідого, Каві і себе — у блискотливому, прозорому світлі морської далини, яку найкраще уособлював блакитнозелений кристал.

Молодий скульптор зробив кілька начерків на тонких пластинках слонової кістки, яку жінки племені вживали для розтирання якоїсь мазі. Зроблене ним відкриття змушувало його постійно бачити перед очима живі тіла, та це не становило для нього труднощів. Етруск і так був з ним весь час, а Кідого, передчуваючи близький прихід кораблів синів вітру, залишив свої справи і не розлучався з друзями.

Часто Пандіон примушував етруска і негра стояти перед ним, обнявшись, і ті, посміюючись, виконували просьбу.

Друзі довго розмовляли, звіряючи один одному всі свої потаємні думки, тривоги і плани, а в глибині душі у кожного міцно засіла думка про неминуче розставання. Пандіон, розмовляючи, не гаяв марно часу і невпинно різав твердий камінь. Інколи скульптор замовкав, погляд його ставав гострим і пронизливим, — еллін помічав у рисах друзів якусь важливу для нього деталь.

Все опуклішими і більш живими ставали три чоловічі фігури, що обнялися. У центрі можна було впізнати здоровенного Кідого, праворуч від нього, трохи повернувшись до ще чистої, гладенької грані, стояв Пандіон, а зліва — етруск, обидва із списами в руках. Каві і Кідого вважали, що вони дуже схожі, але запевняли Пандіона, що він погано вирізьбив себе. Скульптор, посміхаючись, відповідав, що це не має значення. Фігури друзів, незважаючи на маленькі розміри, були зовсім як живі, справжня майстерність відчувалася в кожній деталі. Повороти тіла були сильні, різкі і водночас граціозно стримані. В руках Кідого, широко розкинутих на плечах етруска і елліна, Пандіону вдалося відбити рух захисту і братньої ніжності. Каві і Пандіон стояли, уважно, майже погрозливо нахиливши голови, сповнені напруженої пильності дужих воїнів, готових впевнено відбити будь-якого ворога, захистити свою волю. Саме таке враження сили й упевненості справляла вся група, і Пандіон старався відбити у своїй скульптурі все краще, що було в людях, які стали йому дорогими на путі з рабства на батьківщину. Скульптор зрозумів, що у нього вийшов, нарешті, справжній твір мистецтва. Кідого і Каві перестали глузувати з Пандіона. Затамувавши подих, втони годинами стежили за рухами чарівного різця, і тепер їх ставлення до Пандіона визначалося невиразним схилянням перед майстерністю художника. Їхній молодий друг, сміливий, веселий і навіть пустотливий, часом забавний у своєму захопленні перед жінками, показав себе великим художником! Це водночас і радувало й дивувало Кідого і Каві.

Дні летіли швидко. Пандіон раптом спохватився. Минуло біля півтора місяця, і строк, призначений для прибуття синів вітру, вже минув. У душі молодого елліна змішалися неспокій і полегшення — неспокій через те, що сини вітру могли зовсім не приїхати, а полегшення від думки, що неминуча розлука з Кідого відкладається. Томлячись від тривоги, Пандіон іноді залишав свою роботу, — а втім, вона була майже закінчена. Еллін знову став часто ходити до моря, але старався вертатися швидше, щоб бути вкупі з друзями.

Одного разу Пандіон, як звичайно, зібрався йти купатись. Він встав і покликав з собою друзів, але ті відмовились, затіявши гарячу суперечку про різні способи приготування жувального листя. Вдалині почувся шум численних голосів, крики і вигуки захоплення, якими запальні одноплемінники Кідого зустрічали кожну подію. Кідого схопився, обличчя в нього дуже зблідло, навіть груди побіліли. Трохи похитнувшись, Кідого побіг до свого дому, крикнувши через плече стурбованим друзям: