Іван Єфремов - На краю Ойкумени

Етруск і еллін засиділися допізна і закінчили розмову в темноті.

І раптом щось заступило просвіт зоряного блиску В отворі входу, і голос Кідого примусив їх радісно здригнутись. Негр вернувся несподівано і відразу ж вирішив провідати друзів. На запитання, чи вдале було полювання, Кідого відповідав непевно, посилаючись на втому, і обіцяв завтра показати трофеї. Каві і Пандіон розповіли йому про смерть Такела і про похід Каві за чорним деревом. Кідого страшенно розлютився, став лаяти друзів, кричав про образу його гостинності, навіть назвав етруска старою гієною. Нарешті негр затих: сум за загиблим другом пересилив його гнів, Тоді етруск і еллін розповіли йому про свою тривогу з приводу плати синам вітру і просили поради. Кідого поставився до їхньої турботи дуже байдуже і пішов, так і не відповівши на їхні запитання.

Збентежені друзі вирішили, що дивна поведінка Кідого викликана сумом за померлим лівійцем. Обидва довго переверталися на ложах у мовчазному роздумі.

На другий день Кідого з'явився до них пізно з виразом хитрого лукавства на добродушному обличчі. Він привів з собою всіх лівійців і цілу юрбу молодих чоловіків. Земляки Кідого підморгували здивованим чужоземцям, голосно реготали, перешіптувалися й перегукувались уривками незрозумілих фраз. Вони натякали на чаклунство, яке начебто властиве їхньому народові, запевняли, що Кідого вміє перетворювати прості палиці в чорне дерево і в слонову кістку, а річковий пісок — у золото. Всі ці нісенітниці чужоземці слухали, йдучи до чорного друга додому. Кідого підвів їх до невеликої комірчини. Вона відрізнялась від інших простих хатин меншим розміром, а також тим, що мала двері, підперті здоровенним каменем. Кідого з допомогою кількох чоловіків відсунув камінь, молодь стала по обидва боки розчинених дверей. Кідого, зігнувшись, увійшов у комірчину і поманив за собою товаришів. Каві, Пандіон і лівійці, ще нічого не розуміючи, мовчки стояли в півтемряві, поки їхні очі не звикли до слабкого світла з кільцевої щілини між навісом конічного даху і верхнім краєм глинобитної стіни. Тоді вони побачили кілька товстих чорних колод, купу слонових бивнів і п'ять високих відкритих корзин, до краю наповнених цілющими горіхами. Кідого, уважно стежачи за обличчям товаришів, голосно сказав:

— Це все ваше. Оце зібрав вам мій народ на легку і щасливу дорогу! Сини вітру повинні взяти з собою два десятки людей, а не один за таку ціну…

— Твій народ дарує нам стільки… за що?! — вигукнув зворушений Каві.

— За те, що ви хороші люди, хоробрі люди, за те, що ви зробили стільки подвигів, за те, що ви мої друзі і допомогли мені повернутись, — перелічував Кідого, стараючись здаватися байдужим. — Але стривайте, це не все! — Негр ступив убік, засунув руку між корзини і витяг мішечок з цупкої шкіри завбільшки з голову людини.

— Візьми! — Кідого подав мішечок Каві.

Етруск, підставивши долоні, зігнувся від несподіваної ваги і трохи не впустив торбини. Негр гучно зареготав і затанцював від захоплення. Голосний веселий сміх молоді вторив йому за стінами комірчини.

— Що це? — спитав Каві, все ще притискуючи до себе важкий мішечок.

— Ти питаєш, мудрий старий воїне, — веселився Кідого, — ніби не знаєш, що на світі таку вагу має лише одна річ!

— Золото! — вигукнув етруск своєю мовою, але негр зрозумів.

— Атож, золото, — підтвердив він.

— Де ж ти взяв стільки? — встряв у розмову Пандіон, обмацуючи туго набитий мішечок.

— Замість полювання ми ходили на золотоносне плоскогір'я. Вісім днів ми перекопували там пісок і промивали його у воді…—Негр помовчав, а потім закінчив: — Сини вітру не довезуть вас до батьківщини. Там, на вашому морі, всіх вас чекають різні шляхи, і кожен зможе дістатися до свого дому. Поділіть золото і сховайте добре, так, щоб не бачили сини вітру в дорозі.

— Хто ще був з тобою на цьому «полюванні»? — швидко спитав етруск.

— Ось вони всі, — негр показав на юнаків, що збилися біля входу.

Радісні, зворушені до сліз друзі кинулися до негрів із словами подяки. А ті зніяковіло переступали з ноги на ногу і поволі зникали за домом.

Товариші вийшли з комірчини, підперли двері каменем. Кідого раптом змовк, веселість його зникла. Пандіон пригорнув до себе чорного друга, але той звільнився від обіймів, поклав еллінові руки на плечі і довго дивився в його золотисті очі.

— Як я розстануся з тобою, Кідого! — мимоволі вихопилося у Пандіона.

Пальці негра вп'ялися у його плечі.