Іван Єфремов - На краю Ойкумени

Народ Кідого любив музику, грав на складних інструментах з довгих рядів дощечок, з'єднаних з довгастими порожніми тиквами. Деякі сумні пісні, що широко і м'яко лилися, хвилювали Пандіона, нагадуючи йому пісні батьківщини.

Етруск сидів біля погаслого вогнища коло хатини, жував підбадьорююче листя [124] Підбадьорююче листя — листя стеркулійових або тютюну та інших рослин, що мають у собі збудливі речовини. і задумливо ворушив паличкою гарячий попіл, в якому пеклися жовті плоди. Каві навчився готувати з жовтих плодів борошно для коржів.

Пандіон вийшов з хатини, підсів до друга і, розгублено поглядаючи на ряди високих хатин, дивився на людей, що проходили мимо.

М'яке вечірнє світло падало на курні стежки, завмирало в нерухомих вітах тінистих дерев.

Раптом увагу Пандіона привернула жінка, яка проходила повз нього. Він помітив її ще в перші дні, коли прибув до міста Кідого, але від того часу не зустрічався з нею. Вона була дружиною одного з родичів Кідого, як дізнався про це Пандіон, і звали її Ньора. Ця жінка визначалася красою навіть серед своїх вродливих одноплемінниць. Зараз вона повільно йшла мимо, з гідністю, властивою жінкам свідомим своєї краси. Молодий еллін захоплено розглядав її, жадоба творчості враз спалахнула в ньому з колишньою силою.

Кусок зеленуватосиньої тканини туго обгортав стан Ньори. Жінку прикрашали разок голубих бус, важкі серцевидні сережки і вузенький золотий дротик на зап'ясті лівої руки. Великі очі спокійно дивилися з-під густих вій. Коротке волосся, зібране на тім'ї і вигадливо заплетене, подовжувало голову. Вилиці виступали під очима округлими горбиками, як це траплялось у здорових і вгодованих дітей еллінів.

Гладенька чорна шкіра, така пружна, що тіло здавалося залізним, виблискувала в сонячному промінні, і її мідний вилиск набував золотого відтінку. Довгаста шия ледь-ледь нахилялася вперед і гордовито підтримувала голову.

Пандіон милувався високим, гнучким станом Ньори, легкими і стриманими її рухами.

Йому здалося, що в особі Ньори перед ним постала одна з трьох Харіт [125] Xаріти, пізніше Грації, — богині жіночої чарівності та граціозності у еллінів, Харіт було три. — богинь, що, як вірував він, оживляли красу і надавали їй чарівної привабливості.

Етруск раптом стукнув злегка паличкою Пандіона по голові.

— Ти чого ж не побіг за нею? — з жартівливою досадою спитав етруск. — Ви, елліни, ладні милуватися кожною жінкою…

Пандіон подивився на друга без гніву, але так, начебто бачив його вперше, і рвучко обняв етруска за плечі.

— Слухай, Каві, ти не любиш говорити про своє… Хіба ти зовсім байдужий до жінок? Ти не відчуваєш, які вони прекоасні? Хіба для тебе вони не частина всього цього, — Пандіон показав рукою навколо себе, — моря, сонця, прекрасного світу?

— Ні, коли я бачу що-небудь красиве, мені хочеться його з'їсти! — розсміявся етруск. — Я жартую, — говорив він далі вже серйозно. — Пам'ятай, що я вдвоє старший за тебе і за світлою стороною життя мені видніша інша— темна, потворна. Ти вже забув про Та-Кемт, — Каві провів пальцями по червоному тавру на плечі Пандіона, — а я нічого не забуваю. Але я заздрю тобі: ти будеш творити красиве, а я можу тільки руйнувати в боротьбі з темними силами. — Каві помовчав трохи і схвильовано закінчив: — Ти мало думаєш про своїх близьких, що там, на батьківщині… Я не бачив стільки років своїх дітей, мені навіть не відомо, чи живі вони, чи існує весь мій рід. Хто знає, що там, серед ворожих племен…

Туга, що почулась у мові завжди стриманого етруска, сповнила Пандіона співчуттям. Та як він міг утішити друга? В той же час слова етруска боляче вкололи його: «Ти мало думаєш про своїх близьких, що там, на батьківщині…» Коли Каві міг так йому сказати… Ні, хіба мало важили для нього Тесса, дід, Агенор? Але тоді він мав би стати подібним до похмурого Каві, тоді він не увібрав би в себе великої різноманітності життя — як же він навчився б розуміти красу?.. Пандіон заплутався у суперечностях і не зміг розібратися в собі. Він схопився і запропонував етруску піти викупатись. Той погодився, і обидва друзі попрямували через горби, за якими на відстані п'яти тисяч ліктів від селища хлюпотів океан.

За кілька днів до цього Кідого зібрав молодих чоловіків і юнаків племені. Негр сказав землякам, що його товариші, які чекають кораблів, не мають нічого, крім списа і клаптів тканини на стегнах, а сини вітру не візьмуть їх на кораблі без плати.