Віллі Мейнк - Незвичайні пригоди Марко Поло

Все було вирішено. Якщо задумане пощастить здійснити, то він, П'єтро Бокко, швиденько оволодіє спадщиною Ніколо Поло. Тоді йому вистачить грошей на те, щоб спонукати старшину виборців у своїй сестірії, благородного месера Моросіні, обрати його, П'єтро Бокко, до сенату.

Сенатор П'єтро Бокко! На шляху до нього стояв тільки його племінник Марко Поло. Адже про повернення Ніколо Поло нічого було й думати. Що ж стосується сестри, то вона не переживе смерті свого сина.

П'єтро висунув у вікно голову і подивився на безконечний розсип зірок. Ніч була тепла, і лише легенький вітерець навівав прохолоду. У воді відбивалися зорі і відблиски смолоскипів. З будівельного складу долинав приємний запах букових і соснових дощок, з яких теслярі мали виготовляти щогли й весла.

Сенатор П'єтро Бокко! Якби його обрали сенатором і знову призначили патроном арсеналу, він би не знав більше цього принизливого нічного чергування. Це робили б три інші патрони, які не засідають у сенаті. Крім того, він міг би не жити постійно в арсеналі і мав би вдосталь часу для вигідної торгівлі.

Робітники арсеналу називали палац, у якому він мешкав, «пеклом». І вони мали цілковиту рацію. Не дуже приємно було жити в оцій похмурій, незатишній будівлі. Другий палац, в якому мешкав Паоло Фрагіпані, одержав назву «чистилища» і був не набагато кращий від будинку П'єтро Бокко. Зате палац третього патрона арсеналу славився, як «рай».

П'єтро Бокко пригадав, як у таємній боротьбі за краще приміщення в арсеналі він зазнав поразки, бо не спромігся підсунути відповідальному сенаторові стільки дукатів, скільки дали двоє його конкурентів. Все залежало від грошей. А гроші міг придбати лише той, хто споряджав і відправляв кораблі до портів Візантії і Александрії, до берегів Франції, Іспанії, Англії, Португалії, Північної Африки і Малої Азії. Особливо прибутковою була торгівля з країнами Близького й Далекого Сходу.

Очі П'єтро Бокко палали. Він думав про те, як розбагатіли купецькі сім'ї, які ще кілька років тому не мали аніякісінької ваги. Багатство дало їм і політичний вплив, їх було обрано в сенат або призначено на прибуткові місця — послами при чужоземних дворах. Він теж стояв на надійному шляху, та всі його честолюбні наміри зірвала ота невдала торговельна операція.

Раптом він почув за дверима кроки. Хтось постукав. До кімнати несміливо ввійшов писар Луїджі Фаріно.

— Я до ваших послуг, пане, — вклонившись, мовив він. — Що ви хотіли?

П'єтро Бокко випростався в своєму кріслі і пильно глянув на писаря. Та Луїджі був не з тих, на кого можна нагнати страху. Всі добре знали, що він за всяких обставин умів зберігати самовладання. По його обличчю важко було збагнути, які почуття сповнюють його: біль чи радість, страх чи гнів. Йому не раз доводилось виконувати таємні доручення П'єтро Бокко та інших панів, котрі цінували його мовчазність і холодний спокій.

— Сідай, Луїджі. — Патрон показав йому на стілець, що стояв перед столом. Він спробував надати своїм холодним очам привітності і навіть на мить подумав, чи не відмовитись від свого наміру. Байдужість Луїджі сьогодні не подобалась йому.

Але він швидко відігнав від себе цей хвилинний сумнів і раптом сказав:

— Луїджі, один хлопець повинен щезнути!

Луїджі не зводив погляду з патрона. Обличчя в нього було таке спокійне, наче йому побажали доброго дня.

«Неприємний тип, — подумав П'єтро Бокко. — Але він мені потрібний». І тому голосно промовив:

— Ну, то як, Луїджі?

— Все залежить від того, пане, скільки…

П'єтро Бокко роздратовано махнув рукою.

— Ти ж знаєш, що за добру службу я плачу добрі гроші.

— Кажете, хлопець повинен щезнути? — перепитав Луїджі. — Як це зрозуміти?

— Зовсім просто, — різко відповів патрон. — Він не повинен ніколи з'являтися більше ні в Венеції, ні в будь-якому іншому місті, де мають вплив венеціанці!

— Гаразд, пане!

Довгасте обличчя П'єтро Бокко із зціпленими губами і красивим чолом було похмурим і рішучим. Тепер уже не лишалось шляхів до відступу. Він вийняв гаманець і відлічив двадцять п'ять дукатів.

— Решту двадцять п'ять одержиш після виконання мого доручення.

Він схилився над столом і тихо назвав ім'я хлопця. Луїджі байдуже згріб гроші в кишеню і хутко покинув кімнату.

Тендітна дівчинка з чорним волоссям мешкала з своїми батьками в невеличкому дерев'яному будиночку, оточеному садочком. Не часто випадало їй бути вільною протягом другої половини дня. Роботи вдома було багато. Батько її, майстер склодувної майстерні, працював з ранку до ночі. Коли він повертався додому, то сідав за стіл і задумливо розкладав перед собою проби дзеркального скла, звіряв їх при світлі свічки, вивчав, як вони віддзеркалюють навколишні речі. Він розмірковував, як зробити ще кращими й досконалішими муранські дзеркала, котрі користувалися скрізь великим попитом і високо цінувалися навіть візантійським імператором.