Владімір Нефф - Прекрасна чаклунка

І все-таки, думається, дискусія між істориками й белетристами значною мірою безґрунтовна, оскільки моделювання історії, подій і фактів історичних — одна з конечних потреб красного письменства. Зрештою, в тому, що історичне бачення формується не істориками, а белетристами, винні не так письменники, як самі історики, котрі випускають надто мало популярних видань, побудованих на науково перевірених фактах. Як не згадати тут гірких слів українського есеїста кінця XIX — початку XX ст. Василя Горленка: «Вчені наші найчастіше пишуть сухо й блідо, ототожнюючи серйозність із важкотілістю, а вченість із нудьгою», перетворюючи свої роботи «у наукову гімнастику, чужу живій поезії».

Ця преамбула, гадаємо, необхідна, щоб краще зрозуміти пропонований роман В. Неффа, досить далекий від жаданої для багатьох «історичної достеменності». Чеська література, як і українська, має багату й широко розроблену традицію історичної белетристики; 70-і роки (а саме до них належить історична трилогія В. Неффа) з’явили цілу низку історичних романів та повістей (Мілоша Кратохвіла, Норберта Фріда, Алексея Плудека, Алени Врбової та інших), характерною ознакою яких є широке географічне тло (загальноєвропейське і навіть орієнтальне) та принциповий вихід на так звані «вічні» проблеми. Трилогія В. Неффа, безумовно, вписується в цю «нову хвилю» чеського історичного роману і є цікавою спробою синтезу літературних форм та стилістичних засобів, засвоєних європейською історичною романістикою XIX і XX століть, їхньою, сказати б, контамінацією. Деякі дослідники називають трилогію пародійною, хоча з цим терміном, мабуть, варто поводитися обачніше, адже будь-яка пародія — ознака виродження жанру; осміювання серйозного — це, по суті, намагання покінчити з тими чи тими вже застарілими, заштампованими, а тому й смішними прийомами.

Елегантно написаний роман В. Неффа, на перший погляд, і справді з’являє читачеві цілий ряд літературних ремінісценцій: згадуються передусім романи Дюма, Брехтова матінка Кураж; немало є в творі й гумору, але письменник користується такими «легковажними» прийомами з цілком серйозною метою: захищаючись іронією, зумисними анахронізмами (так, атеїзм — явище не першої половини XVII ст., а другої половини XVIII), він перекидає прямі містки у сучасність; підкреслюючи, що його твір — це історія, розказана людиною XX ст., він створює певну універсальну модель; закидаючи, образно кажучи, вудочку, щоб його поживу схопив навіть легкочитець, має на меті втягти його у сферу свого цілком серйозного мислення, посмішивши й забавивши читача, намагається сказати йому про речі далеко не смішні — про те, що хвилює й болить його, людину двадцятого століття.

Позиція оповідача чимось схожа тут на позицію середньовічних блазнів, котрі, вбравшись у кумедні шати, вже тим самим здобували право говорити те, чого не могла сказати людина в костюмі партикулярному. І гумор, і пародія, і навіть травестія служать письменникові приблизно ту саму службу, що й колись нашому Іванові Котляревському; справжня пародія — це, зрештою, не Котляревський, а «котляревщина». Цій меті служить і зумисна «літературність» твору, пробуджуючи у читацькій уяві асоціації з раніше прочитаними «Дон Кіхотом», «Графом Монте-Крісто», «Робін Гудом», «Орлеанською дівою» тощо, тобто автор не тільки закидає вудочку, як ми казали, для легкочитця, а й апелює до читача обізнаного, готового до творчої співпраці. Письменник, здається, розігрує вишукану інтелектуальну партію, сплітаючи в одно елементи авантюрного, шахрайського, готичного, патріотично-пізнавального роману, переміщуючи реалії історичні й анахронічні.

Головним героєм трилогії (перша частина «У королеви немає ніг» вийшла 1973 року, друга — «Перстень Борджіїв» — 1975, третя — «Прекрасна чаклунка» — 1979) є такий собі Петр Кукань із Куканя, що означає в перекладі «курча з-під квочки». Наче витворене сучасними мультиплікаторами Курча вилупилося з яйця й подалось у світ переживати страшні і смішні пригоди. Кукань має всі риси супергероя: наївний і легковірний, він перемагає в боях і виходить з нещасть неушкоджений; він завжди бадьорий («парубок моторний») і дотепний, він викликає неодмінну симпатію у володарів та жінок і водночас хоче стати рятівником страждущого людства, втручаючись у найважливіші події європейської історії першої половини XVII ст. Зрештою, й усі ті події подаються ледь не як наслідок пригод та діяльності Куканя — недаремно ж його долею керують богині (зовсім як у «Енеїді» Вергілія чи Котляревського).