Димитр Ангелов - Сміливий чунг

Тоді пома обернулась до великого чунга, підвелась і стрибнула на другу гілку, потім на третю, на четверту, ніби заманюючи свого обранця далі від інших чунгів. Покірний і схвильований, чунг рушив слідом за нею.

Зовсім стемніло. Нічні бу-ху вилетіли із своїх темних дупел і безшумно заширяли над лісом. Пома спинилася на найнижчій гілці якогось дерева. Зупинився біля неї й чунг. Так і просиділи вони поруч до світанку, невпинно вдивляючись одне одному в вічі. В суцільній пітьмі унизу шаруділи чиїсь важкі й легкі кроки, звідкись долинав то гортанний рев, то ніжне муркотіння, то передсмертні одчайдушні крики. Над головою у них чувся зловісний сміх бу-ху й жалібний писк крі-рі. Але чунг і пома наче забули про все на світі. Для них не існували ні грау, ні грі, ні тсі-тсі, ні всі інші жорстокі й сильні хижаки. Вони не дивилися вниз, звідки чулися ті різноманітні звуки, не підводили голови вгору, де лунав зловісний сміх і жалібний писк, а все дивились і дивились одне на одного, не відчуваючи ні втоми у м’язах, ні бажання спати.

На світанку синява нового дня розсіяла й розігнала нічний морок, що застиг був над лісом, вирізьбивши на тлі ще темної зелені постаті чунга й поми. Вони сиділи, мов статуї, мовчазні й непорушні. Тоді пома ворухнулася й ніжно промуркотіла, від чого чунг аж здригнувся. Він наблизився до неї, але вона відсунулась від нього й стрибнула на землю. Слідом за нею зіскочив і чунг. Він знову спробував схопити пому, але вона підвелась і знову відхилилася й кинулась тікати. Чунг миттю наздогнав її і, не розуміючи подібних жартів, боляче вкусив її у шию. Пома заревла від болю і знову хотіла вирватись від нього. Чунг схопив її і з страшною силою повалив на землю.

Відтоді, як і всі інші чунги, вони почали жити однією сім’єю і завжди були разом — удень і вночі, на деревах і на землі.

Напоєний пахучою свіжістю й соковитою вологістю, світанок розігнав нічну темряву й свіжою росою окропив листя дерев. Вогняно-червоні й білі зорі сховалися за блідо-синім серпанком народжуваного дня. Старий ліс пробудився із звичними вранішніми голосами й почав дихати спокійно й легко. Над високими верхівками дерев задзвеніла пісня крі-рі.

Чунг і пома ще спали, лежачи одне поруч одного горілиць. Живіт у поми заокруглився і став удвічі більшим, ніж у чунга. Цієї ночі їм обом снився жорстокий грау. Він шкірив свої гострі зуби й грізно ричав; жили на його шиї страшенно роздувалися. Потім його хапав за голову крок і тяг у воду. Чунг і пома уві сні радісно хихикали. Але грау знову вискакував із води і кидався на них, а вони, захищаючись від нього, махали передніми кінцівками і стискували пальці, ніби намагалися схопити його за горло.

У споконвічнім лісі грау одні тварини вбивали, нападаючи, інші вбивали, захищаючись. Одні з них убивали зубами, другі — пазурами, треті — рогами, четверті — отрутою. Одні перемагали силою, другі — спритністю, треті-раптовістю, четверті — кількістю.

Чунги ніколи не вбивали першими, бо ніколи першими не нападали. Вони старанно уникали зустрічі з жорстокими й сильними хижаками, хоча й були сильнішими за багатьох із них. Вони не мали потреби нападати на інших тварин, оскільки не споживали м’яса. Коли ж траплялось, що на них нападали, вони силі протиставляли силу, спритності — спритність і люті — лють. У чунгів не було ні гострих зубів, ні міцних пазурів. Зуби в них були тільки для того, щоб гризти ними плоди й колоти тверду шкаралупу. Нігті вони мали короткі, плоскі й тупі, які при нападі чи обороні не могли їм нічим допомогти. У них не було ні рогів, ні отрути, зате вони могли, ставши на задні кінцівки, з дивовижною швидкістю та вправністю махати передніми. Як ніяка інша тварина, вони вміли хапати ними плоди чи гілки на деревах, а коли виникала потреба, то й щелепи грі або шию тсі-тсі, і так міцно стискували їх пальцями, що не один тсі-тсі падав мертвий і не один грі за якусь мить лежав на землі з роздертою пащею чи з переламаним хребтом. Найнебезпечнішими для них були хіба що товстий мут, бридкий крок і жорстокий грау. Але крок жив у воді і небезпечним був лише своїми страшними щелепами, а з недоумкуватим мутом вони самі затівали ігри, коли злізали на землю, и дратували його. От тільки грау був у лісі й завжди підкрадався до них нечутно і зненацька, лютий, кровожерний, страшенно прудкий і сильніший від декількох чунгів, узятих разом. Тому його руда тінь і ввижалася їм повсякчас, навіть уві сні.