Димитр Ангелов - Сміливий чунг

— Ой, ой, ой! — кричать вони, підскакуючи та дмухаючи на пальці.

До вогнища пришкандибав дуже старий чунг. Він увесь посивів, навіть очі у нього побіліли, як у хі-кі. Голова його весь час труситься, а з беззубого рота тече слина.

І ніхто не впізнав би в цьому немічному старому Г’олобедрого, колись дужого, відважного й стрункого чунга — вожака великої групи. Він і сам уже не знає, хто він, нічого не пам’ятає і тільки скімлить, коли захоче їсти. Він забув навіть, що Молода пома давно вмерла, а три його сини та ще багато чунгів відділилися від цієї групи, утворивши нову, і ніхто тепер не знає, де вони і що з ними сталося.

Голобедрий і зараз почав скімлити, бо був голодним і хотів, щоб йому дали їсти. Поми кинули йому шматок м’яса, але він не взяв його в руки, а гризе просто на землі. Поми дивляться, як він їсть, наче тварина, і грубо, зневажливо бубонять:

— Ук-ба-буу! Ук-ба-буу! — і показують йому язика.

Приповз до вогнища й старий ла-ї з облізлою шерстю. Він уже нічого не бачить, погано чує і ледве зачув запах варених хі-кі та м’яса. Інших троє та ще двоє — правнуки двох перших ла-ї, вигодованих Молодою помою, — були в цей час з дорослими чунгами на полюванні. Поми й йому кидають шматок м’яса з кісткою. Він підповзає до неї, затискає передніми лапами й починає повільно гризти.

Під кінець дня біле світило низько схилилось над протилежним берегом, і від велетенських дерев на ріку впали довгі тіні. Тепер усі поми й маленькі чунги зібралися навколо вогнища перед своїми хижами. Одні сидять і годують немовлят, другі ськаються, треті підкладають у вогонь гілки та обертають хі-кі, щоб вони добре спеклися з обох боків, четверті носять з лісу паливо. Маленькі чунги крутяться біля матерів, намагаючись побачити й повторити все, що роблять поми. Цим вони заважають помам, ті сердяться, і котрась із них інколи ляпає свого бешкетника. Він починає ревти, але скоро чимось забавляється й замовкає.

Одна пома знайшла товсту суху ломаку з дірочкою од сука, що випав, і почала розглядати її як щось надзвичайно цікаве. Крізь неї вона бачить пальці своєї руки. Забирає руку — і вже бачить крізь неї свого маленького чунга, що бавиться поруч. Потім бачить обличчя й спини інших маленьких чунгів та пом. Їй стає від цього дуже весело, і вона вдоволено сміється. Далі пома пробує просунути в ту дірочку свою руку: стискає пальці, встромляє їх у дірочку, але дірочка надто мала. Пома починає сердитись і кидає ломаку. Потім, враз щось пригадавши, хапає її знову й просуває в дірку тоненьку гілку, якою убивала в воді хі-кі. Це їй легко вдається зробити, і вона дуже вдоволена. Потім вона пробує зробити те ж саме з своїм крем’яним копачем, але просуває його лише до половини, з загостреного кінця. Копач несподівано застряв у дірці, і пома не може витягти його назад. Розгнівавшись, вона хапає ломаку обома руками й починає вдаряти копачем об землю. Так само вона робила, коли викопувала корені та цибулини, тільки цього разу — другим, тупим її кінцем. І те, що вона тримає тепер в руках, перестає бути копачем і перетворюється в мотику. Та вона ще не має ніякого уявлення про мотику, не уявляє також, для чого їй може знадобитися такий копач з держаком.

Пома розсердилась і починає скімлити від злості. Але під час ударів об землю копач ще глибше заліз у дірку, і тепер його не можна витягти звідти. Пому обступають маленькі чунги, підходять поми, і всі кричать, вигукують: пома встромила свій копач у дірку від сучка й тепер не може його витягти! Незвичайна подія! Подія, якої ще не траплялося в житті чунгів!

У цю хвилину біле світило торкається верхівок дерев на протилежному березі. Котрась із пом, побачивши, що воно заходить, голосно кричить:

— Бу-ха-ва! Бу-ха-ва!

— Бу-ха-ва, бу-ха-ва! — кричать й інші поми, ніби хотять сказати: «Світило заходить! Світило заходить! Ще трохи — і його не буде, потім ще трохи — і навколо настане пітьма!»

Усі одразу схоплюються, здіймають угору руки й починають ходити навколо вогню, підстрибуючи й ритмічно приспівуючи:

— А-ла-ла-а, а-ла-ла-а, а-ла-ла-а!..

Тими своїми криками й приспівом вони благають біле світило зійти наступного дня знову: «Приходь уранці знову до нас, всемогутнє біле світило! Зійди й завтра над лісом, над рікою, над деревами, над нашими першими хижами, над нашим першим багаттям! Сьогодні ввечері ми знову залишимо тобі найкращий шматок м’яса й половину найбільшого хі-кі, щоб зранку, коли зійдеш, ти мало що поїсти. Зійди, зійди знову над нами, всемогутнє біле світило!»