Димитр Ангелов - Сміливий чунг

Затуляти щілини по боках було важко, бо, поставлені сторч, гілки падали, та й вітер перекидав їх раз у раз. Тоді чунги почали своїми гострими крем’яними копачами зрубувати товщі й важчі гілки. Але й вони не могли триматися рівно і падали, валячи за собою інші.

Довго думали чунги, як закріпити їх, щоб вони не падали, та так нічого підхожого й не придумали і вже почали впадати у відчай.

Молода пома, у якої виткі пагінці пообривалися під час влаштування спільного сховища від дощу, пішла нарізати собі свіжих пагінців, щоб зробити з них нові прикраси. Близнята помітили це і обидва заревли на все горло. З власного досвіду вони знали, якими гнучкими були оті пагінці і як міцно обплітали кущі й навіть цілі дерева.

Здогадавшись, що ті самі віти, які вони досі так марно намагалися закріпити, можна просто обплести, вони кинулися зрізати своїми крем’яними ножами довгі зелені пагінці. За їх прикладом інші чунги теж почали прив’язувати гілки одну до одної. Так вони позатуляли всі щілини, і всередині стало тепло й затишно: згори не капало, а з боків не дуло.

Так чунги збудували свою першу хижу, і це була перша хижа на землі.

Давно зайнялася зоря світанку, і небесна синява мерехтить, чиста і ясна, як атлас. Біле світило зійшло над неозорим споконвічним лісом, зійшло воно й над першим сельбищем чунгів. Їх первісні хижі, зроблені з зелених віт, грубо зв’язаних пагонами, стоять на широкому березі річки. Перед хижами горить невелике багаття; біля нього сидить пома й час від часу підкладає в нього гілки, щоб воно не згасло. На плечах і стегнах у неї клапті шкури, прив’язані зеленими пагінцями, щоб не спадали.

У вогні стоять дві посудини й ще одна; у них варяться хі-кі та м’ясо мо-ка. Ті посудини зовсім не схожі на перші незграбні й грубі глиняні вироби, про які чунги вже давно забули. Вони глибокі, гладкі зовні і всередині, а по боках у них — смуги, які чунги роблять пальцями. Майстерно зроблені ті посудини, нічого не скажеш! Трудова діяльність чунгів, яка розпочалась тоді, коли Великий чунг і Стара пома вперше почали копати землю гострим каменем, надала їхнім пальцям такої вправності, що тепер це вже були справжні руки.

Та справа не тільки в руках, а й у розумові. Праця зробила їх такими кмітливими, такими тямущими!.. Вони вже зовсім легко роблять собі крем’яні ножі, кам’яні копачі, будують хижі, щоб було де сховатися від негоди, ходять на полювання… Так, чунги живуть тепер не як зграя, а як трудовий колектив — вони вже не просто чунги, а чунги, Що працюють.

У сельбищі сьогодні залишились тільки поми, діти та дуже старі чунги. Всі дорослі чунги пішли в ліс на полювання. Біля однієї. хижі сидить пома з маленьким чунгом на руках. Вона пригортає дитя до грудей, торкається своїми губами його волоссячка і ласкаво, ніжно промовляє:

— Маа-ам, маа-ам, маа-ам!..

Маленький чунг перестає ссати, підводить голівку й дивиться на неї круглими очицями: що каже йому ця істота, яка його так Голубить і годує таким солодким молоком? Він дивиться, як пома ворушить губами, і починає прицмокувати, як вона:

— Ма-мма! Ма-мма!

Інших пом поблизу не видно. Усі вони зараз ловлять у річці хі-кі. Ловлять, простромляючи їх рівними, дуже гострими палицями, і складають в посудини, а біля них, по широкому піщаному березі, з галасом бігають маленькі безволосі чунги.

— Ак-кха-ха! Ак-кха-ха! Ак-кха-ха!..

— Куа-кха! Куа-кха! — часом покрикують їм поми, бродячи в мілкій воді.

«Обережніше, не впадіть і не вдартеся! — попереджають вони маленьких пустунів. — Обережно, не впадіть у глибоку воду!»

Ліниво течуть зелені води великої річки, і легенькі кучеряві хвильки пробігають біля берега та тут і затихають, поглинуті дрібненьким пісочком. Протилежний берег далеко. Він значно вищий і весь потонув у буйній зелені. Обплетений корінням, він, мабуть, ховає багато глибоких вирів. Тепер і на тому березі сонячно: вода, що повільно тече попід ним, має зеленавий колір, і велетенські дерева відображаються в її глибині. Справді, ні одна тварина нездатна переплисти ці широкі й глибокі води, лише крі-рі могли б перелетіти на той берег.

Деякі поми зголодніли й повертаються до вогню. Очі хі-кі, що варяться в посудинах, давно вже побіліли, та й м’ясо стало м’яким, і поми витягають посудини з вогню. Вони висипають усе на землю і чекають, поки хі-кі та м’ясо прохолонуть. Потім знову пробують їх пальцями, але страва ще дуже гаряча, і поми тільки обпікаються.