Валентин Стецюк - Врятовані совістю

Все обійшлося щасливо, жодного переслідування не було, хіба навздогін ті з москалів, що прийшли до тями, випустили кілька автоматних черг, але кулі просвистіли мимо. Ввечері група зібралася в умовленому місці біля села Губин. Коней залишили біля покинутої лісничівки під наглядом двох бійців, а решта пішла до «Зимного яру», що був у двох кілометрах від лісничівки. Тут у гущавині лісу для виключних випадків був законсервований схрон із запасом зброї і набоїв, харчів та води. В схроні постійно перебував охоронець, який періодично виходив до Губина на зв'язок. Золотий з двома бійцями пішов до отця Василя на розвідку, а решті велів відпочивати. Повстанці у великій тісняві розмістилися у маленькому схроні, а тим, кому не вистачило місця, стали на варті з тим, щоб товариші змінили їх опівночі.

Отець Василь спокійно прийняв нічних гостей. В хаті всі вже спали, але священик ще ні. Клячачи перед образами, він на самоті читав нині дуже довгу молитву. Коли почувся умовний стук у вікно, отець Василь швидко закінчив молитися, перехрестився і пішов відчиняти двері. Впустивши повстанців, він розбудив дружину і та нашвидкуруч приготувала їм щось поїсти, а потім повкладала спати на підлозі на просторій веранді. Серйозні розмови мали відбутися рано вранці, бо бійці були до краю втомлені після напружених подій цього незвичайного дня.

Зранку в хаті вже був надрайоновий провідник ОУН друг Солтис. Часу на розмови було обмаль. Поки господиня готувала сніданок, Золотий дуже коротко доповів провідникові про втечу з печери та інші події вчорашнього дня і став слухати інструкції щодо подальших дій. Солтис усно переповів наказ від генерала Чупринки для частин УПА, які діяли в цьому надрайоні. Згідно з наказом усі частини малими групами мали до прибути до околиць села Штуковець у Карпатах для виконання особливого завдання. Останній день прибуття — 5 вересня. Ще він повідомив, що післязавтра вночі з району буде відправлений ешелон з виселеними селянами. Відповідно до окремого наказу, повстанці в міру можливостей мали перешкоджати таким акціям. Право приймати рішення у цій справі провідник залишив Золотому і швидко зник.

По сніданку бійцям дуже не хотілося покидати гостинну хату священика. Москалів у селі не було, а хата стояла край села, тому великої небезпеки у цьому не було. Хотілося побути хоча б зайву годинку в нормальних людських умовах. Отець Василь це розумів, однак розумів також, що це в певній мірі небезпечно для всіх. Хоча москалі навідувалися до села рідко, серед людей могли бути зрадники, але найближчі сусіди були люди надійні. Зав’язалася бесіда на звичайну для тих часів тему — про перспективність боротьби за самостійну Україну. Усі знали, що ніхто нічого втішного не скаже про теперішній час, бо ж занадто нерівні були сили в цій боротьбі. Але бійцям УПА треба було бути певними у тому, що їхня боротьба не даремна і вже тепер дає якусь користь. Отець Василь взяв свово:

— Дорогі брати! Хай Господь Бог благословить вашу боротьбу за святу ідею незалежної України з непохитною вірою в її справедливість і кінцеве торжество. Кожна людина, яка прагне свободи, гідна її мати, а той хто не прагне свободи, її не заслуговує. Ваша боротьба може здаватися комусь безперспективною, безглуздою, але це далеко не так.

Отець Василь на хвильку замовк, але бійці з напруженою увагою дивилися на священика. Кашлянувши у руку, той продовжив:

— Ваш мужній спротив жорстокому і безжалісному ворогові буде служити прикладом для наслідування молодому поколінню, але вже тепер, поки ви боретесь за незалежну Україну, ви змушуєте існуючу владу хоча б робити вигляд, що Україна як держава вже існує. Поки ви боретесь, влада не стане закривати українських шкіл, не переслідуватиме українське слово і нашу культуру брутально. З припиненням вашої боротьби все зміниться враз і якщо ваш прапор в слушний момент не підхопить нове покоління, то аж тоді Україна буде втрачена назавжди. Але наш нарід прагне свободи і він буде її мати.

Закінчивши говорити, отець Василь, підійшов до піаніно, відкрив кришку і пройшовся пальцями по клавішах, наче згадуючи щось. Потім сів на кріселко перед інструментом, взяв кілька акордів і заспівав густим баритоном, одночасно тихенько акомпонуючи сам собі: