Роберт Стівенсон - Чорна стріла

— Мілорде герцог, — відповіла Джоанна, — якщо дозволить ваша милість, я хотіла б повінчатися з сером Річардом.

— Чому? — різко спитав він. — Одружіться з чоловіком, якого я вам назву, і він сьогодні ж стане мілордом, а ви — міледі. А сер Річард, скажу вам одверто, так і помре сером Річардом.

— Я прошу в неба тільки однієї ласки, мілорде, — відказала Джоанна, — умерти дружиною сера Річарда.

— Подивіться, мілорде, — сказав Глостер, обертаючись до лорда Фоксхема, — ну й парочка. Юнак, коли я запропонував вибрати йому нагороду за добру службу, попросив помилувати старого п'яного моряка… Я застерігав його, але він упертий в своїй дурості… «На цьому кінчаються мої милості», — сказав я, а він відповів зухвало й самовпевнено: «Беру на себе всі збитки. Що ж, хай так і буде».

— Так він і сказав? вигукнула Алісія. — Ніде правди діти, добре сказано!

— А це хто? — спитав герцог.

— Полонянка сера Річарда, — відповів лорд Фоксхем, — пані Алісія Райзінгем.

— Одружіть її з надійною людиною, — промовив герцог.

— З дозволу вашої милості в мене на прикметі мій родич Хемлі, — відповів лорд Фоксхем. — Він добре послужив нашій справі.

— Мені подобається ваш вибір, — сказав Глостер. — Хай вони негайно повінчаються. Скажіть, чарівна дівчино, ви хочете вийти заміж?

— Мілорде герцог, — відповіла Алісія, — якщо цей чоловік ставний…

Тут дівчина розгубилася від страху й замовкла.

— Він ставний, пані, — спокійно промовив Річард. — Я єдиний горбань у всій нашій армії, всі інші ставні. Леді й мілорде, — раптом сказав він з похмурою люб'язністю, — не осудіть мене за нечемність, якщо я залишу вас. У воєнний час полководець не може марнувати час, як йому забажається.

І елегантно вклонившись, він пішов у супроводі свого почту.

— Я загинула! — вигукнула Алісія.

— Ви його не знаєте, — сказав лорд Фоксхем. — Це дрібниці. Він уже забув ваші слова.

— В такому разі він окраса рицарства, — сказала Алісія.

— Та він думає зовсім про інші речі, — заперечив лорд Фоксхем. — Ну, не будемо гаяти часу.

У церкві їх чекав Дік разом з кількома юнаками. Там їх з Джоанною й повінчали. Коли вони, щасливі й замислені, знову вийшли на мороз і на сонце, військо вже рушило по звивистій дорозі, і попереду загону вже маяв прапор герцога Глостера. Ззаду, оточений закованими в панцирі рицарями, їхав назустріч своєму короткому царюванню і вічній ганьбі сміливий, жорстокий і честолюбний Горбань. А ті, хто був у церкві, перейшли двір і весело сіли за трапезний стіл. Отець-економ старався догодити молодим і сів за стіл разом з ними. Хемлі, забувши про ревнощі, почав упадати коло Алісії, яка дуже прихильно ставилась до цього. І під звуки сурм, під брязкіт зброї, під тупіт коней Дік і Джоанна сиділи поряд, ніжно тримаючись за руки і закохано дивлячись одне одному в вічі.

Відтоді бруд і кров тієї неспокійної доби текли повз них. Вони жили далеко від тривог, в тому зеленому лісі, де почалося їхнє кохання.

А в хуторі Танстол в достатку й спокої, може, надто зловживаючи елем і вином, жило на утриманні Діка двоє дідів. Один з них був усе своє життя моряком і до кінця побивався за матросом Томом. Другий, що був на своєму віку ким завгодно, під кінець життя став дуже релігійним і під ім'ям брата Ганестуса, благочестиво помер в сусідньому абатстві.

Так здійснилося бажання Лоулеса: він помер монахом.

Мастер— звертання до сина знатної особи.

Дік— скорочене від Річард.

Генріх V.

Сигнал, щоб гасити вогні.

Вірші в перекладі Л. Солонька.

Фартинг— найдрібніша англійська монета.

В ті часи за деякі злочини обрізували злочинцям вуха.

Ave Maria— «Маріє, радуйся», — початок католицької молитви. (лат.).

Автор має на думці Жанну Д’арк, або Орлеанську Діву (близько 1412–1431 років) — селянську дівчину, яка очолила французьке військо і завдала англійцям поразки. Орлеанською дівою її прозвали за перемогу біля м. Орлеана. Англійці взяли її в полон, об’явили відьмою і спалили на вогнищі.

Сарацин— мусульманин.