Роберт Стівенсон - Чорна стріла

Х'ю-Перевізник, бурмочучи щось собі під ніс, відв'язав великого човна і відштовхнув його від берега. Дік завів у човен коня, слідом за ними заліз і Метчем.

— Яке ж ви ще дитя, мастере, — сказав Х'ю, посміхаючись. — Схоже на те, що помилились міркою, коли вас робили. Ну, мастере Шелтоне, я до ваших послуг, — додав перевізник, беручись за весла. — Навіть кішці дозволяється дивитись на короля. Чому ж мені не глянути на мастера Метчема?

— Гей ти, перестань! — наказав Дік. — Берись за діло.

Вони виїхали із затоки, і перед їхніми очима відкрилась вся ширина річки. Раз у раз зустрічались острівці, довкола тяглись глинисті відмілини, колихалась лоза та очерет. Водний лабіринт здавався безлюдним.

— Пане, — сказав перевізник, направляючи човна одним веслом, — я чув, що на острові засів Джон Болотний. Він ненавидить усіх прибічників сера Деніела. Може, слід проплисти вгору і висадити вас на відстані польоту стріли від стежки? Вам краще не зв'язуватися з Джоном Болотним.

— А він теж з цієї зграї? — спитав Дік.

— Цього я сказати не можу, — вів далі Х'ю, — але, як на мене, я поїхав би вгору, Діку. А що, коли в мастера Метчема влучить стріла, — і він знову засміявся.

— Ну що ж, їдь вгору, — відповів Дік.

— Тоді послухайте мене, — мовив Х'ю, — зніміть свій арбалет, натягніть тятиву, отак, добре; тепер накладіть стрілу, цільтеся в мене і дивіться із злістю.

— Нащо це? — спитав Дік.

— Я не маю права перевозити, хіба тільки під загрозою сили, — відповів перевізник, — бо інакше, коли Джон Болотний дізнається, що я перевіз вас добровільно, мені буде кепсько.

— Хіба негідники так знахабніли, — спитав Дік, — що розпоряджаються перевозом, який належить серу Деніелу?

— Запам'ятайте мої слова, — прошепотів перевізник і підморгнув. — Сер Деніел неодмінно втратить владу і силу, його час минув. Він неодмінно покотиться вниз.

І Х'ю наліг на весла.

Вони довго пливли вверх по річці, потім завернули за один з острівців і обережно попливли протокою вздовж берега. Х'ю тримався середини річки.

— Ось в цьому місці я мушу висадити вас, — сказав він.

— Тут немає стежки, — зауважив Дік, — тут лише болота і трясовина.

— Мастере Шелтон, — відповів Х'ю, — я турбуюсь про вас і тому не наважуюсь везти вас далі. Він весь час стежить за перевозом з луком у руках. Всіх прибічників сера Деніела він підстрілює, як кроликів. Я чув, як він поклявся розп'яттям не випустити живим ні одного прибічника сера Деніела. Якби я не знав вас здавна, ще отаким малям, то нізащо б не повіз, але в пам'ять про давні часи та через те, що з вами оця іграшка, яка не годиться для ран і війни, я ризикнув своєю нещасною головою, щоб перевезти вас. Тож задовольніться цим, бо більшого я не можу для вас зробити, клянусь спасінням душі!

Х'ю ще не встиг скінчити, схиляючись над веслами, як раптом серед ліз на острові хтось голосно закричав і почувся тріск, наче лісом, не розбираючи дороги, продиралась якась дужа людина.

— Щоб ти згорів! — вигукнув Х'ю. — Він весь час був на острові.

Перевізник швидко повернув до берега.

— Погрожуйте мені луком, добрий Діку, погрожуйте, щоб видно було, — попросив Х'ю. — Я намагався врятувати ваші шкури, тепер рятуйте мою!

Човен з шумом влетів у зарості лози. Метчем, блідий, однак рішучий і спритний, за помахом руки Діка скочив за борт човна і, пробігши кілька кроків по мілкій воді, виліз на берег. Дік, взявши коня за вуздечку, теж хотів залишити човен та влізти в густі зарості, але пробратись з конем через гущавину кущів виявилось нелегко, тому він затримався. Кінь іржав і бив копитами, човен, хитаючись з боку в бік, занурювався то носом, то кормою у воду.

— Х'ю, тут неможливо вилізти на берег, — вигукнув Дік, продовжуючи відчайдушно розсовувати гілля і тягти зляканого коня.

На березі острова з'явився високий на зріст чоловік з довгим луком в руках. Дік краєчком ока помітив, як він, червоний від швидкого бігу, з великим зусиллям натягує тятиву.

— Хто там? — закричав він. — Х'ю, хто там?

— Мастер Шелтон, Джоне, — відповів перевізник.

— Стій, Діку Шелтон! — закричав чоловік на березі. — Клянусь розп'яттям, ніхто не зробить тобі нічого поганого. Стій! Х'ю, завертай човна!

У відповідь Дік вилаявся.

— Ну, в такому разі тобі доведеться йти пішки, — крикнув чоловік на березі і пустив стрілу.

Кінь, в якого влучила стріла, підстрибнув од болю і жаху, човен перекинувся, і за мить всі борсались у воді, борючись з течією.

Вода встигла однести Діка на глибоке місце, коли він виринув на поверхню, але перш ніж він встиг оглянутись, його рука вхопилась за щось тверде, і його відразу ж сильно потягло до берега. Це була нагайка, яку Метчем, вилізши на вербу, що нахилилась над водою, вправно всунув у руку Діка.