Жуль Верн - Таємничий острів

– Дорогий Сайресе, – відповів йому Гедеон Спілет, – викладена вами теорія для мене – пророцтво; воно колись напевне здійсниться.

– Про те тільки Бог відає, – задумливо сказав інженер.

– Все це чудово, все прекрасно, – озвався знову Пенкроф, котрий слухав інженерову розповідь, нашорошивши вуха, – та чи не могли б ви, пане Сайресе, пояснити мені: невже й острів Лінкольна збудували поліпи?

– Ні, – відповів Сайрес Сміт. – Він чисто вулканічного походження.

– І колись зникне?

– І таке може статися.

– Сподіваюсь, на той час нас уже тут не буде.

– Ні, не турбуйтеся, Пенкрофе, нас уже тут не буде, адже ми не маємо найменшого бажання тут помирати, і врешті-решт, нам, можливо, все ж пощастить розпрощатися з цим островом.

– А поки що, – додав Гедеон Спілет, – влаштовуймося на ньому ніби навіки. Ніколи нічого не треба робити наполовину.

На тому й закінчилася їхня розмова. Доївши сніданок, колоністи знову вирушили в дорогу і невдовзі підійшли до межі, за якою починалися болота.

То були таки болота, і розкинулися вони на величезному просторі, тягнучись аж до заокругленого виступу на південно-східному кінці острова, тобто тисяч на двадцять квадратних миль. Грузькі ґрунти складалися тут із глини й кремнезему, змішаних із численними рештками трав та болотних рослин. Тут росли очерети, болотний мох, осоки, рогіз; подекуди поверхню болота укривав шар дерну завтовшки як грубий килим. То там, то сям поблискували на сонці затягнуті кригою болотні озерця. Ніякі дощі, ніякі несподівані річкові повені не могли б отак затопити долину. Напрошувався природний висновок, що болота тут живляться підземними водами; та так воно й було. Треба було побоюватися, що в спеку над болотом витають отруйні випари, які викликають болотну лихоманку.

Над болотними травами, що росли на поверхні стоячих вод, літало безліч птахів. Знавці полювання на болотах і досвідчені стрільці не втратили б тут марно жодного набою. Дикі качки, шилохвости, чирки, кулики водилися великими зграями, і вся ця нелякана дичина вільно підпускала до себе людей.

Одним пострілом із дробовика, напевне, пощастило б поранити кілька десятків птахів – так близько сиділи вони одне біля одного. Проте колоністам довелося вдовольнитися своїми луками та стрілами. Наслідки їхнього полювання були, звичайно, далеко скромніші, зате тиха стріла мала ту перевагу, що не лякала птахів, а постріл із вогнепальної зброї зігнав би їх аж на край болота. Тож цього разу мисливці вдовольнилися дюжиною білих качок із коричневим пояском, зеленою шапочкою, пласким дзьобом і чорними крилами з білими та рудими цяточками – Герберт відразу пізнав у них казарок. Топ старанно і спритно допомагав ловити підстрелених птахів, на честь яких цю місцевість назвали Качиним болотом. Отож колоністам дісталося нове невичерпне джерело водоплавної дичини. Надалі треба тільки не лінуватися ходити туди, до того ж цілком можливо, що деякі види птахів можна якщо й не зробити свійськими, то хоча б переселити на околиці гірського озера, де вони були б напохваті у колоністів.

Близько п’ятої вечора Сайрес Сміт і його супутники вирішили повертатися додому, до свого житла; вони йшли назад знову тим самим Качиним болотом, перейшли по кризі річку Вдячності й о восьмій вечора прибули в Гранітний Палац.

Пастки. Лисиці. Пекарі. Шквали північно-західних вітрів. Заметіль. Кошикарі. Люті морози. Цукор із кленового соку. Загадковий колодязь. Заплановане дослідження. Дробинка.

Міцні морози стояли до 15 серпня, проте не опускалися нижче згаданої температури за Фаренгейтом. У безвітряну тиху погоду колоністи переносили їх досить легко, але щойно здіймався вітер, погано вдягненим остров’янам ставало невесело. Пенкроф навіть уже нарікав, що на острові Лінкольна не знайшлося місця кільком сімействам ведмедів замість лисиць чи тюленів, хутро яких, на його думку, залишало бажати кращого.

– Ведмеді, – казав він, – як правило, добре вдягнені. І я нічого так не хотів би, як позичити в них на зиму хоч одну їхню теплу шубу.

– Пенкрофе, – сміючись, відповідав йому Наб, – а що, коли вони не погодяться віддати тобі свої шуби? Не такі вже вони щедрі добряки!