Жуль Верн - Таємничий острів

– Звичайно, ми в цьому зможемо переконатися тільки тоді, коли обстежимо увесь острів, – відповів Пенкроф.

– Атож, бо поки що ми дослідили тільки маленьку його частину. Та хай там що, навіть коли у нас немає тут ворогів, вони можуть прибути з інших місць – ці широти Тихого океану мають недобру славу. Про всяк випадок нам треба вжити заходів перестороги.

Інженер мав слушність, і, не вступаючи в подальші суперечки, Пенкроф приготувався виконувати всі його вказівки.

Отже, у фасаді Гранітного Палацу мали бути вирубані для його освітлення п’ятеро вікон та двері, а в чудовий грот, що стане урочистою залою, світло литиметься через широкий отвір у передній стіні та маленькі круглі віконця. Фасад, розташований на висоті вісімдесяти футів над землею, був обернений на схід, і ранкове сонце вітало його своїм першим промінням. Гранітний грот був у тій частині кряжу, що тяглася від виступу біля гирла річки Вдячності й до нагромадження уламків скель, які утворили Комин. Отож холодні північно-східні вітри його обходили, ледь зачіпаючи, – він був захищений від них саме отим гранітним виступом. А втім, чекаючи часів, коли пощастить зробити рами, інженер мав намір зачиняти віконні пройми щільними віконницями, які не пропускали б ні вітру, ні дощу й які за потреби можна було б приховати від чужих очей. Та, звісно, передусім належало пробити ті отвори. Пробивання ломом твердої скелі забрало б багато часу, а Сайрес Сміт, як ми знаємо, полюбляв рішучі дії. В нього ще лишалося трохи нітрогліцерину, і тут він йому знов знадобився. Інженер уміло локалізував дію вибухівки, й отвори в скелі утворилися саме там, де він їх намітив. Потім кайлами й ломами надали стрілчастої форми п’яти віконним проймам, широкому вікну, слуховим віконцям і дверям, вирівняли краї пробоїн, які мали спочатку доволі химерні обриси. За кілька днів важкої праці Гранітний Палац ясно освітлювало проміння ранкового сонця, що діставало до найдальших закутків печери.

За інженеровим планом житло мали поділити на п’ять кімнат із вікнами на море: праворуч – передпокій, із прорубаними у стіні дверима, до яких передбачалося добиратись мотузяною драбиною, потім – кухня завширшки тридцять футів, їдальня – сорок футів, спальня таких самих розмірів і, нарешті, на вимогу Пенкрофа, – вітальня, суміжна з урочистою залою.

Кімнати, чи то пак, низка кімнат, з яких складатиметься помешкання у Гранітному Палаці, не займатиме всієї глибини гроту. Та м залишиться іще місце для коридору між житлом і довгою просторою коморою, де складатиметься різне начиння, інструмент, продукти та харчові припаси. Дичина, овочі й фрукти, впольовані або зібрані на острові, тобто всі дарунки острівної фауни й флори, зберігатимуться в коморі й будуть захищені від вологи. Крім того, колоністи матимуть до своїх послуг невеликий грот, розташований на півдорозі до великої печери, і його можна використати як засіку.

План виробили, і тепер лишалося втілити його у життя. Мінери знову стали цеглярами; а ще раз наробивши цегли, наносили її й поскладали біля підніжжя Гранітного Палацу.

Досі Сайрес Сміт і його товариші мали доступ до печери тільки через колишній водостік. Такий спосіб сполучення примушував їх спочатку, обійшовши берегом річки гранітну кручу, підніматися на плоскогір’я Широкий Обрій, потім спускатися колишнім водостоком на двісті футів у глибину гранітного масиву, а згодом ним же підніматися, кола вони хотіли вийти з печери. Дорога забирала багато часу й дуже стомлювала. Тому Сайрес Сміт вирішив негайно взятися плести міцну мотузяну драбину; піднявшись по ній і витягши її у Гранітний Палац, можна не допустити туди жодного заброди.

Мотузяну драбину робили надзвичайно старанно, сукаючи мотузки з волокнистих рослин за допомогою вертушки; за міцністю вони не поступалися перед товстими канатами. Щаблі робили з легких і міцних гілок червоного кедра; увесь пристрій змонтував своїми вмілими руками Пенкроф.

Так само із рослинних волокон насукали ще мотузок і нагорі, біля дверей печери, встановили щось на зразок грубої корби. Завдяки їй цеглу легко підняли у грот. У такий спосіб дуже полегшилося транспортування різних будівельних матеріалів, і колоністи зразу ж узялися обладнувати своє майбутнє житло. Вапна не бракувало, до того ж напохваті були тисячі цеглин. Легко встановивши досить грубі дерев’яні стояки, вони швидко поділили житло на кімнати й комору.

Під Сайресовою орудою робота посувалася дуже швидко; та й сам він не цурався ні молотка, ні кельми. Здавалося, Сайрес Сміт знав усі ремесла і власним прикладом допомагав своїм кмітливим і старанним товаришам. Працювали дружно й навіть весело; Пенкроф, стаючи то теслею, то мотузником, то муляром, умів усіх насмішити, і його добрий гумор передавався усій компанії. Його віра в інженера не мала меж. Ніщо не могло б її похитнути. Він вважав Сайреса Сміта здатним здійснити найважче діло. Як обновити зношений одяг і взуття (питання, безумовно, вкрай важливе), як забезпечити освітлення у довгі зимові ночі, як використати родючі ґрунти острова і перетворити дику рослинність у сільськогосподарські культури – ніщо не турбувало моряка: Сайрес Сміт усьому зможе дати раду! Пенкроф мріяв про канали, що полегшать перевезення добутих природних багатств острова, про розробку шахт і каменоломень, про машини для всіляких промислових виробів, про залізниці, так, про залізниці, мережа яких укриє весь острів Лінкольна.