Жуль Верн - Таємничий острів

– Завтра, – повторив він, – залежно від обставин вирішимо остаточно, як нам бути.

Після вечері у вогонь наклали багато дров, і мешканці Комина, а серед них і вірний Топ, поснули мирним глибоким сном. Жодна пригода не порушила спокою тієї тихої ночі, і на другий день, 29 березня, всі прокинулися свіжі й бадьорі, готові до походу, що мав визначити їхню долю.

Нарешті все готове. М’яса водосвинки, яке лишалося від вечері, вистачало для харчування Сайреса Сміта і його супутників на цілу добу.

До того ж вони сподівалися дорогою поповнити запаси харчів. Скельця обох годинників інженер та журналіст поставили на місце, і Пенкроф обпалив шмат ганчірки, аби надалі використовувати її як трут. Що ж до кременю, то його не бракувало на острові, який, безумовно, мав вулканічне походження.

О пів на восьму ранку озброєні кийками дослідники вийшли з Комина. На думку Пенкрофа, їм належало йти через ліс уже знайомим шляхом, а повернутися можна й іншою дорогою. Крім того, цей шлях найкоротший. Отож, повернувши за південний край плоскогір’я, вони пішли лівим берегом річки, а від того місця, де вона повертала на південний захід, рушили вглиб лісу. Натрапивши на стежку, прокладену напередодні під густими деревами, о дев’ятій ранку Сайрес Сміт і його супутники вийшли на узлісся із західного боку лісу.

Спочатку болотиста, згодом піскувата рівнина поступово перейшла в пологий схил, що підіймався від узбережжя в глибину цієї незнайомої землі. Під кронами дерев траплялися прудкі звірята. Та варто було Топові зігнати дичину, як його хазяїн відкликав його, вважаючи, що ще не час для полювання. Пізніше видно буде. Інженер був не з тих, хто, маючи тверду мету, розпорошується на дрібниці. Ми навіть не помилилися б, якби сказали, що він не звертав уваги ні на довколишню місцевість, ні на природні багатства цього краю. Єдина його мета полягала в тому, щоб піднятися на вершину гори, і він ішов, не збочуючи ні на крок.

О десятій вони зупинилися на кількахвилинний перепочинок. Коли супутники вийшли з лісу, перед їхніми очима постали обриси гірського хребта, над яким здіймалися дві вершини. Перша сягала близько двох з половиною тисяч футів і спиралася на примхливі відроги, які скидалися на велетенську лапу птаха, що вп’явся кігтями у землю. Між цими відрогами пролягали ущелини, урвисті схили яких поросли деревами аж до зрізу першої вершини. Та все ж північно-східний бік гори поріс деревами далеко менше, і на ньому виділялися досить глибокі смуги голизни, певне, потоки лави.

Перша вершина ніби підпирала другу з ледь заокругленою, трохи перекошеною маківкою і нагадувала заломлену набакир шапку. На її оголених схилах там і сям стриміли червонясті скелі.

Їм належало піднятись на вершину саме тієї другої гори, і, очевидно, найзручніший шлях пролягав по гребенях відрогів.

– Ми перебуваємо у горах вулканічного походження, – мовив Сайрес Сміт, і його супутники, рушивши за ним, мало-помалу стали підніматися по звивистому й досить положистому схилу одного з відрогів, що вів до першого плато.

Під впливом вулканічних сил земля була всіяна численними розколинами і пухирями. Скрізь були розкидані валуни, брили базальту, пемзи та обсидіану. Подекуди здіймалися поодинокі сосни, що біля підніжжя гір, кількома сотнями метрів нижче, а також у вузьких ущелинах зливалися в густі хащі, крізь які майже не могло пробитися сонячне проміння.

На першому етапі сходження по внутрішньому схилу Гербертову увагу привернули свіжі сліди великих звірів, можливо, й хижаків.

– Ці звірі навряд чи схочуть поступитися нам своїми володіннями, – висловив припущення Пенкроф.

– Що ж, спробуємо позбутися їх, – мовив журналіст, котрому вже доводилося полювати на тигрів у Індії і на левів у Африці. – А тим часом будьмо пильні!

Супутники потроху піднімалися вище й вище, та їм доводилося раз у раз обходити всілякі перешкоди, через які не підеш навпрошки, і тому дорога була важкою й довгою. А іноді перед очима розверзалася земля, і хоч-не-хоч, а вони мусили обходити глибокі прірви. Мусили також вертатися назад, відшукуючи зручнішу для сходження стежку, а це, звичайно, забирало багато часу й сили. Ополудні, коли їхній маленький загін зупинився пообідати біля підніжжя сосен, серед яких дзюрчав, збігаючи каскадом через валуни, струмок, вони пройшли ще тільки половину шляху до першої гори і зрозуміли, що дійдуть до неї не раніше, ніж уночі.

Перед ними відкривався тепер далеко ширший краєвид, але праворуч обрій заступав високий крутий мис, що тягся на південний схід і не давав змоги визначити, чи переходить берег у материк. Ліворуч відкривалася далечінь на кілька миль на північ. На північному заході, коли дивитися з того місця, де перебувала експедиція, здіймався високий відріг химерних обрисів гірського хребта, – він видавався захололим потоком лави, що вирвалася із кратера головної вершини. Отож поки що не було можливості дати відповідь на те питання, яке найбільше турбувало Сайреса Сміта.