Жуль Верн - Таємничий острів

– До речі, – раптом згадав моряк, – як ми поведемося із тими шістьма мерзотниками, котрі досі блукають островом? Невже ми їм дозволимо тинятись нашими полями, лісами й долинами? Всі ті пірати – справжні ягуари, і, я вважаю, до них треба ставитись так само, як до ягуарів! Як ви, Айртоне, гадаєте? – запитав моряк, обертаючись до товариша.

Айртон відповів не зразу, і Сайресові Сміту стало шкода, що Пенкроф трохи по-дурному поставив йому це питання. Він навіть схвилювався, почувши, як Айртон знічено сказав:

– Я був таким самим ягуаром, пане Пенкрофе, і не мені про це судити.

І по цих словах Айртон повільно вийшов із кімнати.

Пенкрофові дійшло.

– Який же я непроторенний дурень! Бідний Айртон! Але я тільки хотів почути його думку – він має право висловитись, як і кожен із нас!..

– Атож, – озвався Гедеон Спілет. – Однак його відмова взяти участь в обговоренні такого питання робить йому честь. Ми не повинні нагадувати Айртону про його прикре минуле.

– Слухаюсь, пане Спілете, – відповів моряк. – Більше маху я не дам! Краще проковтну язика, ніж завдам прикрощів Айртону! Однак повернімося до піратів. Як на мене, та сволота не має права на найменше співчуття, і ми повинні якнайшвидше очистити від них острів.

– Ви так вважаєте, Пенкрофе? – запитав інженер.

– Тільки так!

– І ви так само вважаєте, що всіх їх треба знищити, не чекаючи, поки вони самі почнуть ворожі дії?

– А хіба мало того, що вони вже накоїли? – не розуміючи вагань Сайреса Сміта, запитав Пенкроф.

– Але ж вони могли змінитися на краще, – заперечив інженер. – Вони могли навіть покаятись…

– Вони?.. Покаятись?.. – моряк тільки здвигнув плечима.

– Пенкрофе, згадай Айртона! – сказав Герберт, беручи за руку моряка. – Він знову став чесною людиною!

Пенкроф по черзі подивився на друзів. Йому й на думку не спадало, що так сприймуть його слова. Його пряма натура не могла змиритися з тим, що можна церемонитися з бандитами, які висадились на острів, вступати в переговори із поплічниками Боба Гарвея, каторжанами і вбивцями з екіпажу брига «Швидкий»; він вважав їх гіршими за диких звірів і, не задумуючись, без найменших докорів сумління винищив би їх до ноги.

– Ти дивися! – сказав він. – Всі наче змовилися проти мене! Ви хочете бути великодушними з отими хижаками? Хай буде по-вашому! Тільки, цур, потім не кайтеся!

– Нам, Пенкрофе, не загрожує небезпека, якщо ми будемо пильні, – промовив Герберт.

– Гм! – буркнув журналіст, що досі не брав участі в суперечці. – їх шестеро, і вони добре озброєні. Досить кожному з них убити із засідки лише по одному з нас, і незабаром вони стануть хазяями в колонії!

– Чому ж то вони досі не робили замахів на нас? – заперечив Герберт. – Може, вони й не думають про це? Крім того, нас тут також шестеро.

– Хай буде no-вашому! – сказав Пенкроф, якого не переконали ніякі доводи. – Нехай ті зухи й далі плетуть свої оборудки! Не заважаймо їм і викиньмо їх із голови!

– Годі, Пенкрофе, не прикидайся таким лютим! – сказав Наб. – Якби один з отих бідолах опинився на відстані рушничного пострілу, ти й не подумав би стріляти в нього…

– Набе, я пристрелив би його, як скаженого пса! – холодно відповів Пенкроф.

– Пенкрофе, – мовив тоді інженер, – ви не раз казали, що уважно ставитесь до моїх порад. Чи не погодилися б ви і цього разу довіритись мені?

– Пане Сміте, я зроблю так, як ви захочете, – сказав моряк, нітрохи не змінивши своєї думки.

– Тоді зачекаймо, поки вони перші нападуть на нас.

Так і вирішили, хоч Пенкроф і далі переконував, що нічого доброго з того не вийде. Колоністи домовилися бути весь час насторожі, але першими піратів не чіпати. Зрештою, острів був великим і родючим. Якщо у їхніх душах уціліла хоч тінь порядності, можливо, бідолахи ще виправляться. Самі умови їхнього існування повинні були наштовхнути їх на думку про необхідність почати нове життя. Хай там як, а хоча б із міркувань людяності потрібно було почекати. Щоправда, колоністи не могли вже так безпечно, як раніше, ходити островом. Раніше, виходячи за межі свого житла, вони мали стерегтися тільки зустрічі з дикими звірами, а тепер на острові ховалися розбійники, за кожним деревом на колоністів міг чатувати один із шести піратів, можливо, небезпечніших від хижаків. Становище і справді стало небезпечним, і не такі хоробрі, як колоністи, люди геть утратили б спокій.

Та байдуже! Поки що в суперечці з Пенкрофом більшість колоністів мала рацію. А як буде далі – покаже час.