Жуль Верн - Таємничий острів

– Ні! Ні! Не покидайте нас!

Сайрес Сміт підійшов до невідомого, а той, побачивши інженера, відразу насупився. Під розірваною сорочкою лилася кров, але невідомий наче й не помічав її.

– Друже, – сказав йому Сайрес Сміт, – тепер ми навіки зобов’язані вам. Аби врятувати нашого хлопчика, ви важили власним життям!

– Власним життям!.. – пробурмотів невідомий. – Чого воно варте? Кому воно треба?

– Ви поранені?

– Ет, байдуже…

– Дозвольте потиснути вам руку!

Герберт підбіг до свого рятівника, аби подякувати йому, але невідомий, важко дихаючи, схрестив руки на грудях, і погляд його затуманився, – здавалося, він знову хотів утекти, проте, зробивши над собою неймовірне зусилля, різко запитав:

– Хто ви? Що вам від мене треба?

Очевидно, йому хотілося хоч дещо довідатися про колоністів. Можливо, вислухавши їхню розповідь, він розповість про себе теж?

Сайрес Сміт у кількох словах розповів про все, що з ними трапилося після втечі з Річмонда, як їм пощастило врятуватися і що вони здобули на острові.

Невідомий слухав надзвичайно уважно.

Потім інженер розповів про товаришів – Гедеона Спілета, Герберта, Пенкрофа й Наба – і додав, що відтоді як вони опинилися на острові Лінкольна, найбільшої радості всі п’ятеро зазнали, коли «Бонавентур» вернувся з плавання і в них з’явилася надія, що їхня невелика згуртована сім’я поповниться ще одним надійним товаришем.

Почувши ці слова, невідомий почервонів і потупив голову. Вся його постать і вираз обличчя свідчили про зніяковіння й розгубленість.

– А тепер, коли ви знаєте, хто ми, – закінчив Сайрес Сміт, – чи згодні ви подати нам руку?

– Ні, – глухо відповів невідомий, – ні! Ви чесні люди, а я…

Весь час осторонь інших. Прохання невідомого. Будівництво загону для худоби. Дванадцять років тому! Боцман «Британії». Покинутий на острові Табор. Потиск інженерової руки. Загадкова записка.

Останні його слова підтверджували здогади колоністів. У минулому бідолаха скоїв злочин, який, можливо, спокутував перед людьми, але не перед власним сумлінням. Принаймні, його мучила совість, він каявся, і, звичайно, нові друзі щиро потисли б йому руку, однак він почував себе не гідним потиску чесних рук! Та все ж після сутички з ягуаром він не повернувся до лісу і відтоді не покидав меж володінь Гранітного Палацу.

Що ж за таємниця була в його житті? Чи поділиться колись нею цей чоловік? Майбутнє покаже. У всякому разі, колоністи домовилися ніколи не випитувати в нього тієї таємниці й поводитися з ним, ніби вони ні про що й не підозрювали. Через кілька днів життя увійшло в колію. Сайрес Сміт і Гедеон Спілет працювали разом, займаючись то хімією, то фізикою. Журналіст відлучився від інженера лише для того, щоб сходити з Гербертом на полювання, бо після пригоди з ягуаром було вирішено не відпускати хлопця самого в ліс – доводилось остерігатися нових пригод. А Наб і Пенкроф працювали: одного дня в стайні та в пташнику, другого дня – у загоні для худоби, не рахуючи мороки по господарству в Гранітному Палаці, – одне слово, роботи їм не бракувало.

Невідомий також працював, але осторонь від колоністів; далі не сідав їсти до спільного столу, спав під деревом на плоскогір’ї й не брав участі в розмовах. Здавалося, він і справді не може терпіти товариства своїх рятівників.

– Не збагну, – дивувався Пенкроф, – навіщо тоді він просив допомоги? Навіщо кидав записку в море?

– Він сам розповість про це, – незмінно відповідав у таких випадках Сайрес Сміт.

– Коли?

– Може, раніше, ніж ви думаєте, Пенкрофе.

І справді, наближався день зізнання.

10 грудня, через тиждень після повернення до Гранітного Палацу, невідомий підійшов до Сайреса Сміта і тихо, покірно сказав:

– Пане, я маю до вас прохання.

– Я вас слухаю, – відповів інженер. – Але спочатку я хотів би вам дещо сказати.

Почувши його слова, невідомий почервонів і ладен був знову втекти. Однак Сайрес Сміт, збагнувши, що відбувається в душі колишнього злочинця, котрий, без сумніву, побоювався розпитувань про минуле, стримав його.

– Товаришу, – мовив він, – ми не тільки ваші сусіди, а й віддані друзі. Ось і все, що я хотів вам сказати. А тепер я вас слухаю.