Гленарвану здалося, що каймани атакували омбу і виривають його з землі могутніми щелепами. Мандрівники вхопилися один за одного: вони відчули, що могутнє дерево поступається натиску і падає; його палаючі гілки з оглушливим шипінням занурилися в бурхливі води. Це сталося миттєво. Смерч уже промайнув, піднімаючи на своєму шляху воду з озера.
Повалене омбу попливло за течією. Каймани кинулися врозтіч, лише одна потвора спромоглася видертися на стовбур і повзла з роззявленою пащею, добираючись до людей. Тоді Мюльреді вхопив напівзотлілу довбню і щосили вгатив хижака по спині, переламавши йому хребтину. Кайман зник у бурхливому водному потоці.
Гленарван і його супутники перелізли на навітряну частину дерева. Палаюче омбу із мандрівниками попливло у нічну безвість, подібно до охопленого вогнем брандера. [54]
Розділ XXVI. Атлантичний океан
Палаюче омбу прямувало величезним озером уже понад дві години, а берега все ще не було видно. Поволі згасало ненаситне полум’я, що пожирало дерево, тож головна небезпека цієї страшної переправи минула. Тепер уже майор оптимістично виголосив, що не бачить нічого дивного в тому, що їм удасться врятуватися.
Подеколи суцільний морок пронизував спалах запізнілої блискавки, і тоді Паганель марно намагався бодай щось розгледіти. Гроза вщухала, хмари розсівалися, великі краплі дощу змінив дрібний водяний пил, що його жбурляв дужий потік вітру. Омбу мчало в бурхливому потоці з такою вражаючою швидкістю, наче під його корою хтось прилаштував потужний двигун. Здавалося, так дерево спроможне пливти ще багато днів, одначе близько третьої години ранку майор зауважив, що коріння омбу зачіпає дно. Том Остін відірваною від дерева гілкою намацав дно і виявив, що воно піднімається. І справді, за двадцять хвилин омбу різко загальмувало.
– Земля! Земля! – радісно вигукнув Паганель.
Кінці обпалених гілок наштовхнулися на ґрунт. Мабуть, досі ще жодна мілина так не ощасливлювала мореплавців. Ця мілина для наших мандрівників і справді була щасливою гаванню.
Першими на земну твердінь зіскочили Роберт і Вільсон, за ними решта. І тут, крізь захоплені вигуки «ура» долинув знайомий свист, потім кінський тупіт, і з мороку виступила довготелеса фігура індіанця.
– Талькав! – вигукнув Роберт.
– Талькав! – хором підхопили його супутники.
– Amigos! Друзі! – відгукнувся патагонець.
Виявляється, він чекав мандрівників саме тут, адже сюди винесла течія і його. Патагонець підняв Роберта, притиснув його до себе, а Паганель кинувся йому на шию. Гленарван, майор і моряки, радіючи, що знову бачать свого вірного провідника, міцно, з дружньою щирістю тиснули йому руку. Потім патагонець повів їх у покинуту хижу естансії, що стояла неподалік. У ній палало яскраве багаття, а на імпровізованому рожні смажилися соковиті шматки дичини, яку мандрівники миттю змегелили.
І коли мандрівники нарешті прийшли до тями, жоден із них навіть не міг повірити, що йому вдалося уникнути стількох небезпек: води, вогню і грізних аргентинських кайманів.
Талькав стисло переповів Паганелю історію свого порятунку, чим щиро завдячував своєму мужньому коневі. Паганель своєю чергою спробував розтлумачити патагонцеві нову запропоновану ним версію документа. Чи збагнув індіанець доводи вченого? Навряд, але він читав великі сподівання в обличчях друзів, цього йому було досить.
Після вимушеного «відпочинку» на омбу наші браві мандрівники аж згорали від нетерпіння просуватися далі. О восьмій ранку рушили пішо, адже естансії та салаведро, де можна було придбати бодай якісь засоби пересування, залишилися ген-ген позаду. Втім до океану зосталося лише 40 миль, тож наші мандрівники розраховували подолати їх за 36 годин. За потреби Таука час від часу могла підвезти одного, а то й двох стомлених пішохідців.
Неозора затоплена низина залишилася позаду, – загін прямував до океану узвишшям. Пейзаж не змінився: так само довкола простирався одноманітний степ; подеколи серед пасовищ зеленіли насаджені європейцями гаї, Втім, як в околицях Сьєрри-Танділь і Сьєрри-Тапалькем, вони траплялися доволі рідко. Тубільні дерева росли тільки на узбіччях прерій і на підході до мису Коррієнтес.
Читать дальше