Жуль Верн - Діти капітана Гранта

– І ви, Паганелю, вважаєте, що людожерство в Новій Зеландії зникне, щойно на її луках почнуть пастися стада овець, биків і свиней? – запитав Гленарван.

– Так, сер. Та поки маорійці відмовляться від людського м’яса, ще досить тривалий час їхнім нащадкам до смаку буде те, що полюбляли їхні предки. За словами маорійців, м’ясо новозеландців на смак подібне до свинини, тільки ще запашніше. А м’ясо білих не смачне, бо білі споживають сіль, що додає їхньому м’ясу особливого присмаку, який не до вподоби ласунам-людожерам.

– Щось вони надто перебірливі, – зауважив майор, – а в якому вигляді вони їдять це м’ясо: смаженому чи вареному?

– І навіщо вам це знати, містере Мак-Наббс? – вигукнув Роберт.

– Якщо мені призначено колись померти в зубах людожера, то я вважаю за краще, щоб мене зварили, – серйозно відповів майор.

– Чому?

– Аби бути впевненим, що мене не з’їдять заживо.

– А як вас живцем зварять? – спантеличив його географ.

– Тоді скажу, що це нелегкий вибір, – відповів майор.

– Хай там як, а знайте, Мак-Наббсе, що новозеландці їдять людей тільки у смаженому або копченому вигляді. Вони чемні й великі гурмани. Що ж до мене, то, зізнаюся, я не хотів би бути з’їденим. Закінчити життя в шлунку дикуна! Фе!

– Отже, зі всього сказаного слід зробити висновок: нам не варто потрапляти до рук дикунів, – заявив Джон Манглс. – Сподіватимемося, що колись вони стануть християнами, і це пом’якшить їхні жорстокі душі.

– Так, сподіватимемося, – відповів Паганель, – але запевняю вас, що дикун, який одного разу скуштував людського м’яса, навряд чи згодом відмовиться від цієї їжі. Я наведу вам два приклади, а ви поміркуйте над цим.

– Розповідайте, Паганелю, – сказав Гленарван.

– Перший випадок описаний у «Хронік де ла Сосьєте» в Бразилії. Якось португальський місіонер натрапив на важкохвору стару бразилійку. Вона вже ледь дихала. Єзуїт поверхово ознайомив її з деякими пунктами християнського віровчення. Потім, утамувавши її духовний голод, він запропонував своїй пацієнтці європейські страви. «На жаль, – відповіла стара, – мій шлунок уже неспроможний перетравлювати їжі. Є лише одна страва, якою мені кортить поласувати, та, на лихо, ніхто тут не може мені її дістати». – «Що ж це таке?» – запитав єзуїт. «Ой, сину мій! Це рука маленького хлопчика. Мені здається, що я залюбки погризла б маленькі кісточки».

– Овва! А хіба вони смачні? – запитав Роберт.

– Відповідь буде у другій історії, – відповів Паганель. – Одного разу якийсь місіонер взявся осуджувати жорстокий і осоружний всякому божеському закону звичай пожирати людське м’ясо. «Більше того, воно, огидне на смак», – додав він. «Батечку мій! – відповів дикун, зблиснувши голодними очима на місіонера. – Кажіть, що ваш бог забороняє вам харчуватися людським м’ясом, але ніколи не стверджуйте, що це несмачно!..»

Усе, про що розповідав Паганель, не підлягало сумніву. Жорстокість новозеландців була очевидна, тож висаджуватися на їхньому узбережжі було досить небезпечно. Та наші мандрівники не мали вибору. Навіть якщо ця небезпека була б у сто разів більшою, їм доводилося йти їй назустріч. Джон Манглс усвідомлював необхідність якнайшвидше покинути судно, приречене на близьку загибель. Розраховувати на те, що мандрівників підбере якийсь корабель, було легковажно: «Маккуорі» перебував далеко від маршруту суден, що пливуть до Нової Зеландії. Зазвичай вони проходять або північніше, до Окленда, або південніше, до Нью-Плімута, а бриг сів на мілину між цими двома пунктами, поблизу пустельних берегів Іка-на-Мауї. Береги небезпечні. Тож якщо доля заносить сюди судна, їхні капітани прагнуть якнайскоріше полишити ці місця.

– Коли ми вирушаємо? – запитав Гленарван.

– Завтра о десятій ранку, – відповів Джон Манглс, – коли почнеться приплив. Він доправить нас просто до берега.

Пліт був готовий наступного дня, 5 лютого, близько восьмої ранку. Джон Манглс доклав усіх зусиль, щоб якнайкраще його обладнати. Звісно, що пліт, який сколотили для якорів, не міг доправити на берег і пасажирів, і провіант. Потрібен був кращий пліт, легко керований, здатний подолати дев’ять миль. Його можна було спорудити тільки зі щогл.