Андрій Кокотюха - Група залізного порядку

– Запитання можна? – не стримався Максим.

– Так-так, звичайно, – чомусь заметушився вчитель.

– А що це за чудо таке: велика ящірка, плямиста, бурувато-коричневого кольору, з гребенем від голови до спини?

– Гребенем? – перепитав Сидорович.

– Ага. Як у риби йоржа.

Чомусь при згадці про йоржа всі дружно засміялися.

– А чому ти раптом про це запитав? – поцікавився учитель.

– Справді, – повернувся до товариша Денис. – Де це ти таке бачив?

– Наснилося сьогодні, – легко викрутився Білан. – Знав, що їдемо дивитися на екзотичних ящірок. Ось і приснилася чомусь одна.

– Баба Галя казала: гадина сниться – стережися ворога, – серйозно відповів Черненко.

– Забобони, – відмахнувся Сидорович. – Значить, ящірка з гребенем, кажеш… Швидше за все, гм… Думаю, ти говориш про морську ігуану. Якщо ти і міг десь її побачити, то хіба що справді в не дуже приємному сні. Цю рептилію вважають чи не найбільшою потворою серед їй подібних. У наших краях, зрозуміло, вона не водиться. Такі рептилії мешкають переважно на Галапагоських островах [5] Галапагоські острови – архіпелаг у Тихому океані. Складається з 6 невеличких, 13 вулканічних островів та 107 скель. Входить до складу держави Еквадор. . А відкрив морську ігуану світові, аби ви знали, не хто інший, як Чарльз Дарвін [6] Чарльз Дарвін (1809–1882) – англійський вчений, дослідник, натураліст, мандрівник. !

Тут учитель, видно, осідлав свого улюбленого коника і почав розповідати, хто такий Дарвін і який внесок він зробив у світову природничу науку. Захопившись, Сидорович уже нікого і нічого довкола себе не помічав. Денис присунувся до Максима ближче, прошепотів на вухо:

– Чого це тебе понесло з великими ящірками? Мені хоч не бреши, що наснилося.

– А я не можу запитати просто так? – ядуче запитав Білан.

– Ти – не можеш! – впевнено відповів Черненко. – Не крути, кажу. Чого це ти раптом рептиліями зацікавився?

– Бувають же і в мене причуди.

– Ти, блін, ходяча причуда! – Денис надувся, і до самої Полтави приятелі їхали мовчки.

У Полтаві, як і ще в багатьох містах, Максим Білан ніколи не був. Тому, коли вони заїхали в це давнє місто, одну з колишніх гетьманських столиць, хлопець почав крутити головою, роздивляючись. Ніби читаючи його думки, учитель природознавства тут же перетворився на історика і почав сипати назвами, мов просом із мішка: Кругла площа, Пушкарівський собор, Технічний університет, Храм Віри, Надії, Любові тощо.

Нарешті вони під’їхали до міського краєзнавчого музею і біля входу побачили величезну афішу. З неї скалив гострі зуби якийсь доісторичний ящур. Над його головою півколом було написано:

Екзотаріум!

Найстрашніші рептилії з усього світу!

Ласкаво просимо всіх сміливців!

– Прямо-таки сміливців! – озвався хтось із зозулянських школярів.

– А по-моєму, нормальний рекламний хід! – заперечив їм Черненко. – Хто себе боягузом визнає? Мовчите? Правильно. Значить, всі заплатять грошики і підуть дивитися на потвор.

– Ну, не так уже й усі, – уточнив Максим. – Купа народу повз музей ходить, і що? Всіх зачіпає оцей заклик? До речі, там, по-моєму, зачинено. Зарано приїхали?

Але ні. Автобус стояв досить близько до входу в музей. Часи роботи було чітко видно: з дев’ятої ранку до шостої вечора. Вони приїхали саме вчасно. Нікуди не квапилися, підкотили точно до відкриття. Проте Сидорович уже вкотре марно намагався відчинити двері. Коли вчителеві набридло смикати за ручку, він почав відчайдушно стукати у двері.

Наче допомогло. Двері відчинилися, на поріг вийшов, не зовсім ввічливо відштовхнувши Сидоровича, молодик у синій формі служби охорони. Незважаючи на спеку, формена сорочка на ньому була з довгими рукавами. Чоловіки поговорили між собою. Зі свого місця Максим бачив, як у процесі розмови вчитель мінився на обличчі. Потім, коли охоронець зник за дверима, знову зачинивши їх за собою, Сидорович на ногах, що, здавалось, не гнулися, повернувся в автобус.

– І таке буває, – вбитим голосом сказав він. – Учора звідси вкрали трьох екзотичних тварин. Тепер їх шукають, огляду нема. Бач, – він глянув на Максима, – сни таки збуваються.

– Тобто? – не зрозумів він.

– Гадина сниться – стережись ворога, – повторив Сидорович слова Черненка, який, у свою чергу, цитував свою бабу Галю. – Ось вороги тут і побували. До того ж украли вони, серед інших, саме морську ігуану. Точно таку, як ти, хлопче, описав.