Джеремі Стронґ - Вікінг у моєму ліжку

Зоя подумала, що це також малоймовірно.

— Або його роздер би на шматки вовкулака, або його забрали б кудись із нашої планети триголові й десятиногі інопланетяни…

— Тіме!

Тім наморщив лоба й почав старанно рахувати щось на пальцях, після чого повернувся до сестри:

— Зою, якщо хтось має десять ніг, то що, в нього має бути п’ять задів?

— Тіме! Що ж нам робити з Сіґі?

— Це татова вина, — пробурмотів Тім крізь зуби.

— І мамина, — додала Зоя. — їх треба заарештувати, віддати під суд і звинуватити в… е-е… — Зоя не могла придумати, в яких правопорушеннях могли б звинуватити їхніх батьків.

— Жорстокості до вікінгів, — запропонував Тім.

— Ага, щось такого.

Ненадовго запала тиша, під час якої Тім намагався ще щось вигадати, але тоді облишив ці спроби.

— Може, нам протягти його в готель контрабандою? — пробурмотіла Зоя.

— Протягти контрабандою? Класна ідея! Можемо його сховати в моїй кімнаті!

— Не думаю, що це гарна думка, Тіме. Краще б йому зупинитися в одному з порожніх готельних номерів.

— Інколи ти буваєш доволі розумна, як на дівчину.

Зоя подивилася на усміхненого брата.

— А ти буваєш доволі дурний, — відповіла вона. — Здебільшого.

Посмішка зникла Тімові з обличчя.

— Це не надто люб’язно, — прохрипів він. Вона всміхнулася і взяла його за руку.

— Ходімо. Спробуймо знайти Сіґі. Мабуть, він десь на березі. Він завжди йде і дивиться на море, коли засмучений.

— Звідки ти все знаєш? — здивувався Тім, який нічого подібного не помічав.

— Бо я — дівчина, і я розумна.

Тім не знав, що й відповісти. Це ж просто ганебно, що він на два роки молодший за сестру. Це означає, що Зоя завжди буде на два роки старша. Вона завжди його випереджала. Він ніколи в житті не зможе її наздогнати. Життя — несправедлива штука.

Зоя таки мала рацію. Сіґурд був на пляжі, стояв там біля самої води й дивився на гладеньке сіре й іскристе море, а невеличкі хвильки підкочувалися до його ніг і вкривали їх піною.

Діти тихенько підійшли і стали збоку.

— Сіґі? — Зоя взяла його велику руку.

— Гм-м-м-м-м-м-м-м?

— Про що ти думаєш?

— Думаю, що Сіґурд дурний, — прогарчав вікінг. — Найдурніший у всьому світі.

— Ні, не дурний! — вигукнув Тім.

— Дурніший за віслюка, дурніший за собаку, дурніший за маленьку-шменьку-премаленьку-мацюпуську-шмуську мишку.

— Ні, не дурніший! — повторив Тім.

Сіґурд тяжко й понуро зітхнув, а тоді жбурнув у море камінчик.

— Я дурніший за моркву, — сумно виголосив він.

Зоя відчула, що розмова швидко зводиться до перераховування різних тварин і овочів. Сіґурд, мабуть, міг би так годинами картати себе.

— Слухай, ми з Тімом маємо гарну ідею. Можемо завести тебе знову в готель контрабандою.

— Вибач, а що таке «контрабандою»?

— Ми крадькома заводимо тебе в готель, коли ніхто нас не бачить, а тоді ти ховаєшся в одному з вільних номерів.

Сіґурд намацав руками ще один камінь і шпурнув його якомога далі. Камінь цілу вічність летів у повітрі, аж поки шубовснув далеко в морську воду. В небо здійнялися бризки й піна, позначаючи місце його падіння, а потім усе щезло. Сіґурд обернувся до Зої й помахав головою.

— Ні, — рішуче заперечив він. — Я не йду крадькома контрабандою. Пан і пані Еліси дуже сердиті на Сіґурда. І правильно. Я поганий.

— Зовсім не поганий! — запротестувала Зоя. — Ти просто трохи інакший.

— Я роблю безлад, — вів далі Сіґурд. — Ламаю речі, дратую людей. Я не потрібний у готелі. Я вмію тільки одне — робити біду. Біду я роблю легко-прелегко. Люди кажуть: Сіґурд, що ти робиш? Я кажу, що роблю біду. Я добре роблю біду. Хочете велику біду, малу біду або передню біду?

— Сіґурде, — благально мовила Зоя. — Не кажи такого. Будь ласка, вертайся в готель.

Але вікінг забрав від неї свою долоню.

— Іди додому, Тім. Іди додому, Зоя. Я знайду, де спати. Може, піду в копицю, як казав пан Еліс.

— Теплицю, — виправив його Тім, — а не копицю.

Сіґурд знизав плечима.

— Теплиця, копиця… гарне місце для дурного як квасоля. Ви розумні… ваш дім — готель. А я тепер тут буду сам. Хочу подумати.

Тім і Зоя попленталися назад вологим піском без нього.

— Але ж він насправді не дурний як квасоля? — запитав Тім.

— Звичайно, ні. Він просто трохи зажурився.

— І він не робить біди, правда?

Зоя трохи замислилася, перш ніж відповісти.