Джеремі Стронґ - Вікінг у моєму ліжку

Пані Крок смикнулася, ковтнула слину, закашлялася, виплюнула з рота воду й розплющила очі.

Її волосся безладно звисло на лице і плечі, а косметика потекла по щоках, залишаючи довгі чорно-сині плями. Вона сиділа у величезній калюжі води й дивилася на вікінга, котрий знову діловито наповнював відро.

— Ні-і-і-і-і-і-і-і-і! Геть від мене! — заверещала вона. Тоді зірвалася на ноги й побігла коридором як ніколи швидко.

— Пані Крокодилова очуняла, — пробурмотів собі під ніс Сіґурд, задоволено дивлячись їй услід.

Він щойно півгодини був у школі, але вже встиг учинити тут суцільний розгардіяш.

Сіґурд, Тім і Зоя стояли в кабінеті директора, дивлячись на пані Крок.

— Щось сьогодні день почався погано, — пробурмотіла директорка.

Одна зі шкільних кухарок люб’язно позичила директорці кухарський халат, щоб та могла вбратись у щось сухе.

Волосся пані Крок і далі стирчало навсібіч, тому вона запхала його під кухарський ковпак.

Тім страшенно здивувався, побачивши пані Крок у синьому халаті.

— Ви будете сьогодні щось готувати, пані Крок?

Зоя, котра чудово знала, чому пані Крок перебралася кухаркою, штурхнула брата, але було вже запізно.

Пані Крок пронизала його сталевим поглядом.

— Ні, Тіме, я не збираюся варити. Я вбрала цей халат тому… тому, що вранці я намочила одяг і мусила перевдягнутися.

Тімові очі мало не вискочили з орбіт.

— Ви помочилися! — вражено прошепотів він.

Пані Крок почервоніла як рак.

— Звичайно, ні! Не говори дурниць! Я мала на увазі, що мій одяг став мокрим. Бо його облив оцей твій приятель вікінг.

Директорка зміряла лютим поглядом Сіґурда, а той тільки знизав плечима.

— Я пробую допомогти, — пояснив він.

Пані Крок зітхнула.

— Я знаю. Розумію, що це було ненавмисне. Але якщо ви ще збираєтесь сьогодні відвідати уроки, прошу не робити більше з учнями або вчителями жодних таких дурниць, як ті, скажімо, ідіотські поцілунки й обійми.

— Звичай вікінгів, — прохрипів Сіґурд.

— Так, я знаю, що у вікінгів був такий звичай. Але ж ми не вікінги. Ми цивілізовані людські створіння.

Сіґурд насупився.

— Вибучте мені, — сказав він. — А чому ці вили сховані в людськім корінні?

— Ой, забудьте це — бідолашна пані Крок почувала себе цілковито виснаженою, а ще ж була щойно за чверть десята ранку. — Тіме, прошу відвести Сіґурда у ваш клас, але дуже-дуже прошу прослідкувати, щоб він більше не робив якихось дурниць.

— Я не дурний, — запротестував Сіґурд.

— Звичайно, ні, — посміхнулася пані Крок, показуючи їм на вихід і зачиняючи за ними двері.

— Ви просто абсолютний і невиліковний психопат, — пробурмотіла вона собі під ніс і знеможено впала в крісло. Тоді обережно висунула зі свого столу маленьку шухлядку і взяла там невеличку сріблисту фляжечку.

Просто дивовижно, скільки мешканців Флотбі мали такі фляжечки. їх скуповували шаленими темпами, відколи в село повернувся Сіґурд.

Сіґурд ледве втиснувся на сидінні біля Тіма, запхавши коліна під стіл.

Тім шкірився до однокласників, а ті поглядали на величезного волохатого вікінга, що сидів у їхньому класі.

Пан Рамбл усміхнувся.

— Діти, цього ранку нам дуже пощастило. Тімів приятель Сіґурд розповість нам зараз про вікінгів. А я посиджу тихенько тут у куточку. Сіґурде… може б, ви вийшли сюди, до дошки?

Вікінг засяяв радісною посмішкою й підвівся. На жаль, його коліна застрягли під столом, через що той перевернувся і з тріском упав на підлогу.

Речел Веґстаф захихотіла.

— Він занадто незґрабний як на вікінга, — пробурмотіла вона. — Не вірю, що він справжній вікінг. Він просто вдає з себе такого.

— Він справжній! — просичав Тім, ставлячи на місце стіл. — А ти можеш заткнутися, Речел.

Речел миттєво підняла руку й шалено замахала нею.

— Пане Рамбл, Тім каже, щоб я заткнулася!

«І правильно каже», — подумав пан Рамбл, але тоді посміхнувся і сказав:

— Вам слово, Сіґурде. Що ви нам сьогодні розкажете?

Сіґурд зняв шолом, почухав потилицю, знову натягнув на голову шолом і подивився на свої ноги.

— Я вікінг! — повідомив він.

— Так, ми це знаємо, — зітхнув пан Рамбл.

— Я Сіґурд із Гедебі, Данія.

— Так. І це ми знаємо.

— Я лютий воїн, — Сіґурд скривив страшезну міну, і Менді Перкінс заверещала. Менді Перкінс завжди верещала — треба чи не треба.

— Це він тільки вдає, — зауважив хрипким голосом Тім.

— Не бійся, Менді, Сіґурд грає роль, — пояснив пан Рамбл. Він подивився на вікінга. — Розкажіть нам про життя в Гедебі, Сіґурде.