Джеремі Стронґ - Вікінг у моєму ліжку

Сіґі піднявся нагору й попрямував до дев’ятого номера. Він постукав у двері і, не почувши відповіді, зайшов у кімнату. Там і досі був пан Джонсон, який спав мертвим сном, накрившись ковдрою. Сіґурд нахилився над бідолашним гостем і закричав йому на вухо.

— Гей, ти! Я чищу гармати. Я чищу нині. Вставай і йди геть!

Пан Джонсон поворушився й застогнав.

— Що? Що сталося? Слухайте, в мене страшенно тріщить голова, і я маю звільняти номер аж за годину. Залишіть мене в спокої. Я хочу спати.

Але на вікінга це все не справило жодного враження.

Пан Еліс звелів йому забрати постіль з дев’ятої кімнати, і він не збирався порушувати цей наказ.

Сіґурд видобув Носодлуба й націлився ним на пана Джонсона.

— Я чищу гармати! — просичав він.

— Ну й добре, можете йти чистити свої гармати, тільки залишіть мене в спокої, — пан Джонсон позіхнув і відвернувся.

Сіґурд подивився на нещасного гостя. Запхав Носодлуба назад у піхви і заскрипів зубами. Тоді нахилився і схопив простирадло з усіх чотирьох кутів. Одним могутнім рухом він закинув усю постіль разом із ковдрою собі на плечі, а пан Джонсон, потрапивши в пастку, тріпався, намагаючись визволитися.

— Гей! Та що це діється! Поклади мене на місце, бовдуре!

— Я робити порядок! — викрикнув Сіґі, переможно тупаючи сходами вниз.

— Не порядок, а бардак! — долинув із ковдри приглушений голос. — Негайно відпусти мене. На поміч!

Пані Еліс першою почула крики, що доносилися з підсобних приміщень готелю, і квапливо побігла глянути, що ж це діється. Побачила там Сіґурда, котрий чалапав убік пральні з великим мішком на спині. Мішок звивався, репетував, і з нього навсібіч стирчали руки й ноги.

— Сіґі? Що тут відбувається?

Вікінг вишкірився.

— Я чищу гармати. Це дев’ята, — з цими словами він пожбурив лантух на підлогу.

— Ой!

Пан Джонсон почав виборсуватися з-під простирадл. Його ноги були спутані, тому він тричі впав, аж поки спромігся випростатися перед Сіґі, побагровілий і розлючений.

— Ідіоте! — заверещав він. — Йолопе! Тупаку! Бамбулисько!

Сіґі відсахнувся, бо пан Джонсон кидався на нього.

— Я ще ніколи не потрапляв до такого готелю!

Пані Еліс поспіхом намагалася врятувати ситуацію.

— Пане Джонсон, мені страшенно прикро. Сіґурд ще не зовсім розуміє готельні інструкції, — почала вона перепрошувати. — Ходіть зі мною, і я обіцяю зробити вам велику знижку під час розрахунку.

Легенько підтримуючи пана Джонсона попід руку й відводячи його вбік, вона люто зиркнула на Сіґурда:

— А ти чекай тут і нікуди не йди!

Залагодивши все з паном Джонсоном, пані Еліс одразу побігла шукати свого чоловіка. З ним відбулася серйозніша розмова.

— Кіфе, з мене вже досить. Я не збираюся все життя давати нашим гостям знижки через того абсолютно безнадійного вікінга.

Пан Еліс заспокійливо пригорнув до себе жінку.

— Не журись. Я оце, здається, маю непоганий задум.

Пенні Еліс поглянула на чоловіка.

— Ти ж пам’ятаєш, як я завжди нарікав на те, що мушу забирати гостей з вокзалу і привозити сюди? То оце я й подумав, що можу навчити Сіґурда керувати автом, і він зможе це робити сам!

— Ти певний, Кіфе? Тобто гадаєш, що Сіґі з цим упорається?

— Та звісно, що тут такого! Він буде в захваті. Почуватиметься як риба в воді.

— Хотіла б вірити, що так воно й буде, — пробурмотіла пані Еліс, передчуваючи біду.

Перший урок водіння Сіґі отримав на паркувальному майданчику готелю. Пан Еліс заздалегідь подбав про те, щоб там не було жодної іншої машини. Сіґурд зі страшенно гордим виглядом умостився на передньому сидінні. Він тихенько гудів собі в бороду — «бррр-дрррр» — і шкірився, мов божевільний, до пані Тиблетоватої, котра стояла біля чорного ходу, дивлячись на нього.

— Уяви собі, що це корабель, — давав йому інструкції пан Еліс. — Оце кермо керує стерном.

Сіґурда це спантеличило.

— Нема весел. Нема вітрил. Нема корабля. Нема флоту.

Пан Еліс витер собі чоло.

— Ну, можливо, й нема, — погодився він, зміркувавши, що задум навчити Сіґурда керувати автом був, певно, не таким уже й чудовим. Він набрав повні груди повітря. — Послухай-но, завдяки цьому керму машина поїде, куди тобі заманеться. Ясно?

— Всьо буде чотко, шеф, — вишкірився Сіґурд.

— Ну от, повертай ключ і заводь мотор, — показав пан Еліс на замок запалювання.

Сіґурд крутнув ключем, і двигун ожив. Як і сам Сіґі. Він захоплено вигукнув, заплескав у долоні, підстрибнув на сидінні і знову загудів — «бррр-дрррр». Пан Еліс намагався не звертати на нього уваги.