Вадим Собко - Скеля Дельфін

Яхта затонула недалеко від берега, біля скелі Дельфін. Вона лежала на кам’янистому дні, і кінчики її щогл виднілися з-під води.

Французький крейсер підійшов до місця аварії і з усієї команди підібрав тільки полковника Тимашова. Після цього, супроводжуваний прокляттями всієї команди яхти, що випливла й урятувалася на скелі Дельфін, він зник за горизонтом.

До міста входили червоні.

Через дві години вони зняли зі скелі Дельфін перелякану і обеззброєну команду «Галатеї», але ад’ютанта полковника Тимашова там уже не було. Рятуючи власне життя, він рискнув проплисти три кілометри у свіжу вітряну погоду і доплив до далекої піщаної коси на захід від міста.

З того часу минуло багато років. Багатьох з тих, що були в списках, вже половили. Але чимало їх ще лишалось на волі, і вони продовжували служити різним іноземним розвідкам.

Першим знайшов дорогу до цих розвідок бувший ад’ютант Тимашова — Петро Андрійович Глоба. Він жив десь на Уралі і займав скромну посаду. Але давня ненависть до радянської влади не залишала його. І, пам’ятаючи багато імен своїх старих співробітників з контррозвідки, він поступово притягав їх до шпигунської та диверсійної роботи в нових умовах. Глоба очолював цілу сітку шпигунів і диверсантів.

Раптом стало відомо, що збираються підіймати «Галатею». Глоба і його «хазяїни» занепокоїлись. Якщо знайдуть списки і почнуть розшукувати всіх, хто в них значиться, можуть бути великі неприємності, навіть дуже великі неприємності: люди можуть виявитись надто балакучими, вони розкажуть все, що знають.

Отже, цей клятий гумовий мішок треба було врятувати будь-якою ціною. Але де був цей мішок, знав лише Глоба. Йому і доручили цю справу.

Про мету свого приїзду Глоба повідомив мадам Кивенко. Та стурбувалась: її ім’я значилось в списках.

Коли Глоба пішов до водолазів, вона чекала його, згораючи від хвилювання.

Петро Андрійович повернувся похмурий як ніч. Мадам Кивенко навіть не наважилася розпитувати. Все було ясно. З темного, розгубленого обличчя Глоби вона бачила: з водолазами нічого не вийшло, а як діяти далі, до кого звернутися по допомогу — Глоба не знає. Вони мовчки сиділи одне проти одного в напівтемній кімнаті мадам Кивенко. Розмова не клеїлася. Кожний думав про своє. Варвара Павлівна вже навіть почала обдумувати, чи не слід їй піти зараз і заявити про те, що ад’ютант полковника Тимашова, Петро Глоба, приїхав у місто і сидить в її кімнаті. Але зразу ж спало на думку, що коли заарештують Глобу, то їй теж не довго доведеться ходити по вулицях міста, і вона відкинула цей план, як зовсім непридатний.

І саме в той час, коли обоє вони сиділи, цілком заглибившись у власні думки, двері тихо прочинилися і за ними з’явилася білява голівка Васі.

Не сказавши й слова, він підійшов до Варвари Павлівни і, як завжди, простягнув їй повну жменю срібних монет. Мадам Кивенко порахувала їх так само мовчки і сховала в шухляду стола. Її не цікавило, де і як Вася добував ці гроші. Вона не знала, скільки праці докладає цей хлопець, і скільки неприємностей переживає він, поки добуде ці п’ять карбованців.

Вася повернувся і вийшов на кухню, де його чекала вечеря, цілі гори невимитого посуду і ще багато роботи, якої не хотіла робити куховарка Марія,

А коли Вася вийшов, Петро Андрійович згадав високу корму теплохода «Крим», полтиник, кинутий руба в зеленкуваті хвилі. Він пригадав мускулясте смагляве тіло. Воно рухалося у воді швидко і впевнено.

Тоді Вася пробув під водою хвилину й сорок секунд.

Глоба сів зручніше в глибоке крісло, мовчки обмірковуючи новий план.

Вітя Огрінчук повернувся додому смерком. За Графським молом під великим камінням водилися круглоголові бички, і Вітя з хлопцями сьогодні ходив на лови. Ловити бичків справа не важка. Недарма замість того, щоб сказати «ловити бичків», часто говорять «тягати бичків». І така заміна слів є цілком слушною. Хоча бичок — рибка невеличка, проте зажерливість і рот у неї величезні, вона хапає все, від черв’яка до шматочка такого ж самого бичка. Тому ловити її цікаво й неважко.

Огурчик вважав би ганьбою для себе принести додому менш як півсотні бичків, коли він повертається додому. Вудка його лежала на плечі, і бички довгою гірляндою звисали з неї мало не до самої землі.

Вітя йшов додому, як солідний рибалка з вдалих ловів. Коли підходив до хвіртки двору, високий чоловік вийшов йому назустріч, і Вітя на мить спинився, розглядаючи його.