Цар Міраж підвівся з трону і, обвівши поглядом присутніх, проказав гучним голосом:
— За щорічним звичаєм для усіх моїх підданих виголошую мою загадку. Хто її відгадає, той отримає руку моєї доньки, прекрасної Пірузи, а також половину мого царства. Маю надію, що цього року знайдеться здогадливий лицар, який цю загадку розв’яже; поки що протягом довгих років ніхто не дав мені правильної відповіді. Тому й не дивно, що донька моя роздратована нездогадливістю моїх підданих. Таємнича загадка складається з трьох питань.
Тож на три питання — жадаю трьох відповідей.
Перше питання:
Яка погода, хоч погідна і тиха,
Звістує поразку, нещастя і лихо?
Друге питання:
Що то за танцюр, що, гарцюючи, хоче
Пожерти інших до танцю охочих?
Третє питання:
Хто пише листи в морському вертепі
І, хоч є дияволом, не походить з пекла?
Ось три питання. Тепер я чекаю відповіді. Піддані мої! Напружте свій інтелект, вигостріть уяву, зберіть докупи всю міць вашого розуму, щоби сю загадку відгадати. Чи ж не засмучує вас нетерплячість прекрасної Пірузи? Чи ж і цього разу ви розчаруєте її? Чи ж ви хочете, щоб вона зістарілася, марно чекаючи на удатні зусилля ваших умів? Я не можу полегшити вам вашого завдання, можу лиш дати знак моєю царською рукою, ви ж на той знак задумайтесь усі разом і кожен зокрема!
Цар дав знак рукою — і всі задумались. Видно було, як вони напружували свій інтелект, вигострювали уяву і старанно збирали докупи розпорошені думки.
Вони стукали себе пальцем по лобі, морщили брови, заплющували очі, навстіж відкривали німі від здивування роти, вкривалися потом і блідли від надмірних зусиль — усе марно! Ніхто не порушив загальної тиші, ніхто не міг розв’язати загадки! Прекрасна Піруза нетерпляче притупувала ніжкою, презирливо знизувала плечима і гнівно закушувала червоні губи.
Серце калатало мені в грудях. Бо ж я відчував, що ще мить — і я заволодію прекрасною Пірузою й половиною царства. Відповіді на три царські питання були мені аж надто добре відомі завдяки пригодам, що спіткали мене у мандрах. І мені достатньо було проказати їх уголос, щоб здобути руку прекрасної Пірузи й заволодіти половиною царства! Я проштовхався через натовп і сміливо наблизився до трону.
Погляди всіх присутніх звернулися до мене. Глянув на мене цар, і глянула прекрасна Піруза. Залягло мовчання, повне очікування. Я вклонився і перервав те мовчання.
— Царю, — сказав я, — я відгадав твою загадку! Можу тобі дати відповідь на три твої питання!
— Відповідай, — сказав цар.
Прекрасна Піруза всміхнулася, я ж говорив далі:
— Перше питання: «Яка погода, хоч погідна і тиха, звістує поразку, нещастя і лихо?» — Морська Тиша.
— Вгадав, — сказав цар.
Прекрасна Піруза споважніла, я ж говорив далі:
— Друге питання: «Що то за танцюр, що, гарцюючи, хоче пожерти інших до танцю охочих?» — Морський Кінь.
— Вгадав, — повторив цар.
Прекрасна Піруза поглянула на мене із захватом і вдячністю, я ж говорив далі:
— Третє питання: «Хто пише листи в морському вертепі і, хоч є дияволом, не походить з пекла?» — Морський Диявол.
— Вгадав, — повторив цар.
Прекрасна Піруза простягла до мене обидві руки й прошепотіла:
— Нарешті!
— Як тебе звуть? — спитав цар.
— Синдбад, — відповів я.
— Синдбаде! — вигукнув цар. — Ти наймудріший з усіх людей на світі! Благословенна хай буде доля, що призначила тебе в чоловіки моїй доньці! Ти розв’язав загадку, чого ніхто досі не зміг зробити. Я сам її склав, бо складання загадок — то найулюбленіше моє заняття. Але значно легше скласти загадку, аніж відгадати. Ти одразу ж підеш разом з нами до палацу. Бо прекрасна Піруза повинна пригледітись до свого майбутнього чоловіка. Ви обидвоє проводитимете час у розмовах. Сьогоднішній день я призначаю на те, аби ви ближче пізнали одне одного. Завтрашній день призначаю на те, аби ви краще придивилися до себе. А післязавтра справлю вам гучне весілля!
Сказавши це, цар Міраж попрямував до палацу. Я і Піруза пішли слідом за ним, оточені юрбою придворних і лицарів, які приглядалися до мене з подивом і заздрістю.
Коли ми входили до палацу, царський оркестр, розміщений на одній з терас, заграв на мою честь марша.
Цар Міраж ввів мене й Пірузу до головної зали свого палацу, власноручно поставив два стільці один напроти другого і проказав нам батьківським голосом, сповненим зворушення і поваги:
Читать дальше