Марк Твен - Пригоди Тома Соєра

- Та ні, я запримітив їх ще в,містечку й подався за ними.

- Ну молодець! То кажи, синку, кажи!

- Один - старий, глухонімий іспанець, він останнім часом разів кілька з'являвся в містечку, а другий - такий собі волоцюга, обдертий і лихий з виду...

Годі, синку, ми вже знаємо, хто це! Якось натрапили на них у лісі за вдовиною садибою, і вони шаснули геть. Ану, хлопці, йдіть і скажіть про це шерифові, а без сніданку якось переб'єтеся й до завтра!

Сини валлійця зараз же й вирушили. Коли вони виходили, Гек підхопився на ноги й вигукнув:

- Ой, тільки не кажіть нікому, що це я про них розповів! Дуже вас прошу!

- Гаразд, Геку, коли вже ти так не хочеш. Але тобі слід би цим тільки пишатися.

- Ой ні, ні! Будь ласка, нікому не кажіть! Коли молодики пішли, старий валлієць мовив:

- Вони не скажуть нікому, і я не скажу. Але чому ти так не хочеш, щоб про це знали?

Гек не став пояснювати, як воно все було, сказав тільки, що про одного з тих людей він забагато знає і нізащо в світі не хоче, щоб той дізнався, що він знає про нього, бо тоді непевне пристукне його.

Старий ще раз пообіцяв мовчати, потім спитав:

А чого це ти надумав піти за ними назирці? Щось тобі здалося підозрілим, чи що?

Гек помовчав, обмірковуючи безпечну відповідь. Потім сказав:

- Та бачте, я ж і сам наче який волоцюга - всі ж бо так кажуть, і нічого тут не вдієш. А часом буває й таке, що [178] мені через це аж не спиться вночі: лежу ото й думаю, як би його зажити по-іншому. От і минулої ночі так було. Сон мене не браз, то я й подався десь опівночі блукати вулицями, і все думав та думав про своє життя, аж поки дійшов до отого розваленого цегляного складу, що біля заїзду Товариства тверезості. Став я там, прихилився до стіни та й думаю собі далі. Аж глядь - ті двоє, скрадаються повз мене, зовсім близько, і щось несуть під пахвою - певне ж, крадене. Один із них курив, і другий захотів прикурити, то вони спинилися якраз проти мене, і сигари освітили їхні обличчя; отоді я й побачив, що більший на зріст - то глухонімий іспанець, я впізнав його сиві баки й пов'язку на оці, а другий, як глянути - справжній диявол у дранті.

- Та як же ти в світлі сигар розгледів і дрантя? Гек на мить збентежився, а тоді відповів:

- Ну, я не знаю... але от якось розгледів.

- То вони пішли далі, і ти...

- І я подався за ними, атож. Усе так і було. Закортіло побачити, до чого воно йдеться, бо вони скрадалися, наче злодії. Тож я й слідкував за ними аж до вдовиної огорожі, де ото приступки. А там став у темряві й чув, як той обідранець заступався за вдову, а іспанець божився, що спотворить її,- про це я вже розказував вам і вашим...

- Як?! Глухонімий усе те казав?

Гек знов непростимо схибив! Зін як міг намагався не дати наздогад старому, хто був насправді той іспанець, а проте, попри всі хлопцеві виверти, язик таки затяг його в халепу. Він пробував якось виплутатися, але під пильним поглядом господаря щоразу бовкав дурницю за дурницею. Нарешті старий валлієць сказав:

- Ти, синку, не бійся мене. Я тобі от аністілечки шкоди не зроблю, ніколи в світі. Навпаки - захищатиму тебе... еге ж, захищатиму. Той іспанець ніякий не глухонімий - ти не хотів цього казати, але в тебе вихопилось, то нічого тепер не вдієш. І ти знаєш про нього щось таке, чого не хотів би відкривати. А ти звірся на мене, скажи, що воно таке, я тебе не підведу, будь певен.

Гек якусь хвилю дивився в чесні очі старого, тоді нахилився й прошепотів йому на вухо:

- Він зовсім не іспанець - то індіанець Джо! Валлієць мало не впав зі стільця. А потім сказав:

- Ну, тепер мені зрозуміло. Коли ти казав про обрубані вуха та роздерті ніздрі, я подумав був, що це ти сам додав, задля красного слівця, бо білі люди так не мстяться. Але індіанець - то зовсім інша річ! [179]

За сніданком вони й далі розмовляли, і старий господар принагідно розповів, що вночі, перш ніж піти спати, він та його сини взяли ліхтар і, повернувшись до тієї огорожі, пильно оглянули все довкола - чи немає де слідів крові. Крові вони не знайшли, зате наткнулися на чималий клунок з...

- З чим?!

Якби цей вигук був блискавкою - і то не міг би злетіти з побілілих Гекових уст так швидко й невтримно. Очі хлопця розширились, він принишк і жадібно чекав на відповідь. Валлієць аж здригнувся з подиву, а тоді втупив у нього очі й дивився три секунди... п'ять... десять, потім відповів :

- Із злодійським знаряддям. Та що це з тобою, синку? Гек відкинувся на стільці й тихенько, але глибоко зітхнув, відчуваючи невимовну полегкість. Господар пильно й допитливо подивився на нього, тоді сказав: