Марк Твен - Пригоди Тома Соєра

- Атож, із злодійським знаряддям. Здається, від цього тобі полегшало на душі. Але чого ти так схопився? Що, по-твоєму, ми мали там знайти?

Гека було загнано в тісний кут: господар не спускав з нього вимогливого погляду, і хлопець віддав би все на світі за бодай якусь доладну відповідь; та нічого не спадало на думку, а той вимогливий погляд наче просвердлював його наскрізь, і, не маючи часу зважити те, що здуру навернулося на язик, Гек безтямно пробелькотів:

- Ну... може, підручники для недільної школи... Сердешний хлопець зовсім знітився й не міг навіть

усміхнутись, зате старий валлієць зареготав так гучно й весело, що все його велике тіло аж заходило ходором, а насміявшись, сказав: такий сміх однаково що гроші, заощаджені на лікарі, бо він зберігає людині здоров'я. А тоді додав:

- Бідолашний хлопець, он який ти блідий і змарнілий. Тобі, видно, добряче-таки нездужається, то й не диво, що в голові трохи тьмариться. Та дарма, оклигаєш. Лягай відпочинь, поспи - і все минеться, я певен.

Гека брала досада, що він повівся як бовдур і своїм дурним переляком збудив підозру,- адже ще тоді, як він почув розмову тих двох біля вдовиної огорожі, йому стало зрозуміло, що вони несли із заїзду ніякий не скарб. Та він тільки думав, що то не скарб, а напевне цього не знав, тому згадка про знайдений клунок і вразила його, наче грім з ясного неба. Проте загалом було навіть добре, що так сталося, бо тепер, коли Гек не мав анінайменшого сумніву, що то не [180] той клунок, йому відлягло від серця, і він зовсім заспокоївся. Справді-бо, все начебто складалось якнайкраще: скарб, певно, й досі в другому номері, тих двох злочинців сьогодні ж таки зловлять і кинуть до в'язниці, отож вони з Томом увечері підуть і без будь-якого клопоту, нікого не боячись, приберуть ті гроші до рук.

Тільки-но впоралися зі сніданком, як у двері хтось постукав. Гек підхопився і гайнув шукати якоїсь схованки, бо не хотів, щоб його бодай трохи вплутували в ту нічну пригоду. Валлієць відчинив двері і впустив кількох чоловіків та жінок, серед них і вдову Дуглас, а на схилі гори побачив ще чимало городян, що купками тяглися до вдовиної огорожі побачити на власні очі місце події. Отже, новина вже поширилася по містечку.

Валлієць мусив розповісти гостям про те, що сталося вночі. Вдова стала дякувати йому: це ж він, мовляв, уря тував їй життя.

- Ані слова про це, добродійко. Є інша людина, якій ви завдячуєте чи не більше, ніж мені та моїм хлопцям, але вона, не хоче, щоб я назвав її ім'я. Коли б не ця людина, ми й не подумали б туди поткнутися.

Певна річ, усі так зацікавилися тим загадковим незнайомцем, що майже забули про саму пригоду, але валлієць, розпаливши до краю цікавість гостей, так і не розказав їм своєї таємниці, і невдовзі поголос про неї пішов по всьому місту. Коли господар закінчив свою розповідь, удова Дуглас сказала:

- А я собі як заснула, читаючи в ліжку, так і проспа ла всю ту колотнечу. Чого ж ви не прийшли та не збудили мене?

- Вирішили, що не варто. Ті негідники навряд чи наважилися б вернутись, та й інструмент свій вони загубили, а без нього їм у будинок не вдертися. От ми й подумали: навіщо будити вас і лякати до смерті? А троє моїх негрів вартували у вашій садибі аж до ранку. Оце щойно поверну лися.

Люди приходили ще, і господареві довелося зо дві годи ни знов і знов повторювати свою розповідь.

Під час шкільних канікул не було занять і в недільній школі, але того дня всі з раннього ранку прийшли до церкви. Нічна пригода переполошила городян, і її обгово рювали з усіх боків. Хтось приніс звістку, що злочинців ще й сліду не знайшли. А коли скінчилася проповідь, дружина судді Тетчера, ідучи разом з усіма до виходу, на здогнала місіс Гарпер і сказала: [181]

- То що - моя Беккі спатиме цілий день? Я так і думала, що вони нагуляються до знемоги.

- Ваша Беккі?

- Атож. - І із зляканим поглядом спитала: - Хіба вона вчора не лишилась у вас ночувати?

- Та ні.

Місіс Тетчер поблідла й важко опустилася на лаву; і саме тоді з ними порівнялася тітка Поллі, жваво балакаючи зі знайомою. Тітка Поллі спинилась і сказала:

- Доброго ранку, місіс Тетчер. Доброго ранку, місіс Гарпер. Десь мій Том знову запропав. Мабуть, учора заночував у вас... чи у вас... і тепер боїться навертатись мені на очі. Доведеться провчити його як слід.

Місіс Тетчер поблідла ще дужче і кволо похитала головою. с

- Він у нас не ночував,- сказала місіс Гарпер, уже видимо занепокоєна.

На обличчі тітки Поллі відбилася неприхована тривога.