О. Генрі - Вождь червоношкірих (Збірник)

— Аж ніяк! — вигукнув інший бандит, вичепурений юнак із шовковою хустинкою на шиї та блискучими острогами. — Це скоропис. Я в суді бачив.

— Найн, найн, це писати німецькою, — не витримав Фриц. — Одна маленька дівчинка надіслати листа своя матуся. Бідна маленька дівчинка, хвора і працювати важко і далеко від дому. Який сором! Добрий пане Розбійник, будь ласка, дозвольте мені взяти листа!

— Хто ми по-твоєму, скажи, клятий старий черствий бублику? — несподівано різко і холодно сказав Ондо. — Сподіваюся, ти не вважаєш нас недостатньо вихованими і культурними, щоб зацікавитися здоров'ям панянки? Маю надію, бо так краще для тебе. А тепер читай каракулі вголос, щоб почули всі, й на нормальній американській мові, зрозумілій присутнім тут гідним джентльменам!

Ондо стояв, граючись своїм шестизарядним револьвером і нависаючи над низеньким німцем як вежа. Фриц одразу почав читати, перекладаючи англійською прості щирі слова. Розбійники уважно слухали, не зронивши ні слова.

— Скільки років дівчинці? — запитав Ондо, коли кур'єр замовк.

— Одинадцять.

— Де вона зараз?

— У горах, у каменярні. Вона працювати. Ох, майн ют, бідне дитя, вона хотіти втопитися. Не знаю, чи зробити вона це, але якщо так, клянусь, я застрелити з рушниці Петер Гільдесмюллер!

— Ви, голландці, — сказав Білл Ондо, не приховуючи зневаги, — рідкісні дурні. Посилаєте своїх малих працювати, коли вони ще мали б гратися ляльками у пісочниці. Ви пекельна секта, скажу я тобі, голландцю! Я одного разу втручуся у ваші справи, просто щоб показати, що я думаю про вашу гнилу породу. Хлопці, є розмова!

Білл Ондо, відійшовши подалі від Фрица, швидко переговорив із бандою. Потім кур'єра схопили і затяти в придорожній ліс, міцно прив'язавши до дерева кількома арканами. Мулів припнули поруч, біля сусіднього дуба.

— Ми не бажаємо тобі зла, голландцю, — обнадійливо заявив Ондо. — Нічого страшного, якщо ти трохи посидиш зв'язаний. Подихаєш свіжим повітрям. Відпустимо тебе завтра вранці, бо нам не з руки затримуватися тут надовго. Ausgespieltnixcumrous [83] Тут: «Бувай!» Перше слово означає «все скінчено» (нім.), друге — абракадабра, вигадана самим розбійником. , голландцю! Стій спокійно і не хвилюйся!

За мить Фриц почув характерне рипіння — чоловіки стрибали в сідла. Потім долетіли голосні крики і цокіт копит, коли банда стрімголов помчала вчвал назад по фредериксберзькій дорозі.

Понад дві години Фриц сидів біля дерева. Мотузки оповили його туго, але не занадто тісно. Поступово після збудженого стану від пережитої пригоди чоловік почав провалюватись у сон. Фриц не знав, скільки він проспав; прокинувся, коли хтось доволі грубо трусив його за плечі. Чиїсь руки звільнили чоловіка від мотузок. Спантеличеного, одерев'янілого і виснаженого кур'єра поставили на ноги. Протираючи очі, він роззирнувся навсібіч і побачив, що знову опинився в оточенні вчорашньої зграї страшних розбійників. Фрица запхали на переднє сидіння поштового фургона і всунули до рук повіддя.

— Прудко жени додому, голландцю! — наказав Білл Ондо. — Ти завдав нам роботи сьогодні вночі, й мені нетерпеливиться побачити твою спину. Spiel! Zweibier! [84] Партія! Два пива! (нім.). Пішов!

Ондо потягнувся і добряче хльоснув Бліцхен батогом.

Маленькі мули, яким набридло стояти на місці, жваво рвонули вперед. Фриц підганяв їх, не розуміючи, що з ним відбулося і як він примудрився пережити таку жахливу пригоду.

За розкладом поштовий фургон мав прибути у Фредериксберг на світанку. Насправді ж він прогуркотів довгою центральною вулицею об одинадцятій годині. Шлях до пошти пролягав повз будинок Петера Гільдесмюллера. Фриц зупинив мулів біля воріт і голосно покликав господарів. Фрау Гільдесмюллер уже чекала на нього — назустріч кур'єрові вибігла вся сім'я.

Фрау Гільдесмюллер — повна, почервоніла від хвилювання жінка — запитала, чи є лист від Ліни. Фриц на підвищених тонах розповів про нічну пригоду. Коли він дійшов до змісту листа, який розбійник змусив його прочитати вголос, фрау Гільдесмюллер не витримала і голосно розридалася. Її маленька Ліна хоче втопитися! Чому вони відіслали її на каменярню? Що тепер робити? А що коли вони пошлють по неї запізно? Петер Гільдесмюллер впустив пінкову люльку, вона вдарилася об тротуар і розбилася на друзки.

— Жінко! — закричав він на дружину. — Як ти могла відіслати дитину з дому? Це ти будеш винна, якщо ми ніколи не побачимо нашої Ліни!