О. Генрі - Вождь червоношкірих (Збірник)

Справжню ціль зловісного нічного рейду на момент зустрічі з кур'єрським фургоном банда вже захопила. Натомість Фриц із купою листів і двома чорними мулами стали чимось на кшталт легкої розваги, приємного відпочинку від труднощів специфічної професії. За двадцять миль на південний схід стояв потяг із поламаним двигуном, до смерті переляканими пасажирами, пограбованим експресом і броньованим вагоном. Це були наслідки вдало спланованої і здійсненої операції банди Білла Ондо. Заволодівши серйозними трофеями у вигляді срібла і готівки, грабіжники прямували на захід в обхід густонаселених територій, щоб залягти на якийсь час на дно у Мексиці, надійним бродом переправившись через Ріо-Гранде. Трофеї з потяга перетворили суворих вовків прерій на веселих і пустотливих шибеників.

Тремтячи від приниження честі й гідності та серйозних побоювань щодо власної безпеки, Фриц зліз на дорогу, вдягнувши окуляри, які зрадницьки сповзали з носа. Розбійницька братія теж спішилася і наразі співала, пританцьовувала і лементувала, висловлюючи задоволення життям запеклих злочинців. Гримучка Роджерс, який стояв найближче до мулів, занадто енергійно потягнув за повіддя чутливого Дондера, котрий став дибки і, гучно протестуючи, заіржав від болю.

Не зволікаючи ні секунди, Фриц із войовничим криком кинувся на здорованя Роджерса і почав завзято бити кулаками у груди онімілого від подиву степового пірата.

— Негідник! — верещав Фриц. — Собака, бандитська пика! Цей мул мати дуже чутливий рот. Я тобі голова з плечі знімати, ти, розбійник!

— Га-га-га! — зареготав Гримучка, здригаючись від сміху і похитуючи головою. — Хлопці, я не можу, хто-небудь, заберіть цього квашеного німецького качана!

Хтось відтягнув Фрица за полу плаща, і Гримучка проголосив промову, якою мали змогу насолоджуватися довколишні ліси на багато миль навсібіч.

— Маленька сосиска із собачого м'яса! — привітно закричав він. — Цей скунс не зовсім нікчема, як на голландця! Схоже, він любить чотириногих друзів, еге ж? Я поважаю чоловіків, які турбуються про своїх коней, навіть якщо кінь виявляється мулом. Клятий маленький шмат лімбурзького сиру, як накинувся на мене, треба ж! Тпру, тихо, мулику, я більше не зроблю тобі боляче!

Можливо, до пошти ніхто б і не доторкнувся, якби не Похмурий Бен, друга людина в банді. Чоловік вирізнявся своєрідним розумом, який тільки й вишукував нові жертви.

— Слухай, капітане, — сказав він Біллу Ондо, — гадаю, нам варто випатрати лантух із листами. Я крутив справи у кінному бізнесі з голландцями з Фредериксберга, і трохи знаюся на звичках цих смердючок. Вони переправляють великі гроші поштою. Голландські жаднюги радше ризикнуть відіслати тисячу доларів у простому паперовому конверті звичайною поштою, ніж заплатять за банківський переказ.

Білл Одно, метр вісімдесят на зріст, із приємним голосом і нетерпеливим характером, кинувся витягати з фургона мішки, перш ще Похмурий не закінчив говорити. В руці отамана зблиснув ніж, почулося рипіння, криця ввійшла у міцний брезент. Джентльмени удачі підбігли до ватажка і хутко заходилися роздирати конверти і пакети, пожвавлюючи роботу найдоброзичливішими лайками на адресу авторів, які наче змовилися спростувати прогноз Похмурого Бена. У фредериксберзькій пошті не знайшлося жодного долара.

— Старий, і тобі не соромно возитися з купою пожмаканого, нікому не потрібного паперу? — урочисто поцікавився Білл Одно у поштового кур'єра. — На біса вони посилають ці писульки? І де ви, кляті голландці, тримаєте гроші?

Мішок із поштою, відправленою з Балінджерса, розчахнувся як кокон під ножем Білла. Листів виявилася жменька. Досі Фриц схвильовано і злякано спостерігав за блюзнірством — аж доки рука Ондо не торкнулася цього мішка. Він згадав про лист Ліни. Фриц попросив отамана не чіпати листа дівчинки.

— Красно дякую, голландцю! — відповів Ондо пополотнілому кур'єрові. — Думається мені, це те, що ми шукаємо. Там приховані зелененькі, еге ж? Ось воно. Хлопці, присвітіть!

Ондо підхопив лист до місіс Гільдесмюллер і розпечатав його. Решта розбійників стояли поруч, намагаючись розібрати заплутані каракулі. Ондо з мовчазним несхваленням поглянув на маленький папірець, списаний нерівним дитячим почерком.

— Зізнавайся, нащо надурив нас, голландцю? Ти оце називаєш цінним листом? Так по-дурному жартуватимеш із друзями, які прийдуть допомогти тобі рознести пошту!

— Це китайська грамота! — сказав Рудий Нечепура, зазираючи через плече отамана.