О. Генрі - Вождь червоношкірих (Збірник)

— Біля водопою Ондо на річці Фріо є череда корів і телят, яку треба відігнати подалі від лісу. Вовки зарізали трьох телят. Накажи Симсу про це подбати.

Санта поклала руку на вуздечку і подивилася Вебові просто у вічі.

— Ти мене кидаєш, Вебе? — тихо запитала жінка.

— Я хочу знову стати чоловіком.

— Що ж, бажаю тобі успіху в такій похвальній справі! — холодно відповіла Санта і пішла до хати.

Веб Їгер поїхав якнайдалі на південний схід. Коли він доїхав до того місця, де на обрії небо зустрічається з землею, то продовжив шлях у безмежній блакиті неба. Тим часом дні, очолені неділями, об'єднувалися в загони тижнів; місяць збирав із тижнів команду, яка щільно змикала ряди із войовничим криком «Час летить!»; місяці марширували вперед на просторих плацах років, а Веб Їгер не повертався до володінь своєї королеви.

Одного дня якийсь там вівчар Бартоломео з низов'я Ріо-Гранде спішився перед ранчо Нопаліто, беззахисний перед нападом голоду. За якийсь час він уже сидів за обіднім столом у гостинному королівстві. Мова лилася з нього, наче вода з дірявого глечика, він був ніби земля, що зазнала удару Ааронової палиці, — ось вам добрий пастух, який отримав шанс виговоритися перед вдячнішою аудиторією, ніж та, в якої віддаль між вухами густо поросла вовною.

— Місіс Їгер, — белькотів старий, — в околицях Ідальго, на ранчо Секо, я зустрів чоловіка з тим самим прізвищем, що й у вас, — Веба Їгера. Його саме найняли управителем. Якщо в двох словах, то він високий і світлочубий. Може, це якийсь ваш родич, що ви на це скажете?

— Веб — мій чоловік, — радо повідомила Санта. — Господарям ранчо Секо пощастило. Містер Їгер — один із найкращих скотарів на Заході.

Зникнення принца-консорта навряд чи здатне зруйнувати королівство. Королева Санта призначила управителем на ранчо достойного хлопця на ім'я Ремзі, котрий належав до відданих васалів її батька. І мало що тривожило гладінь безмежних зелених просторів, хіба тільки легенький бриз, що налітав із затоки…

Вже декілька років на Нопаліто проводили експерименти з англійськими породами корів, які презирливо поглядали на довгорогих техаських родичок. Досліди дали хороший результат, і наразі ціле пасовище належало аристократкам. Слава про них, яку не в змозі були зупинити навіть кактуси і зарості колючого чагарнику, поширилася на відстань багатьох кінних переходів. Власники інших ранчо слухали новину чухали потилицю і невдоволено поглядали на старих добрих довгоріжок.

Як наслідок, одного дня засмаглий як індіанець, вочевидь тямущий і вишукано недбалий юнак, власник шовкової носової хустинки і пари револьверів, у супроводі трьох мексиканських вакеро [11] Vaquero (ісп.) — ковбой, кінний пастух. з'явився на порозі ранчо Нопаліто і вручив королеві таке ділове послання.

Ранчо Нопаліто Місіс Їгер

Шановна пані! На доручення власників ранчо Секо я хотів би придбати у Вас сто голів двох— і трьохліток породи суссекс. Якщо Ви можете виконати наше замовлення, будь ласка, організуйте доставку худоби, а ми відразу надішлемо Вам чек.

З повагою

Вебстер Їгер,

Бізнес завжди бізнес, навіть — чий особливо — в королівстві.

Однієї ночі з пасовища пригнали сто голів худоби до загороди біля будинку, щоб завтра відправити їх на схід.

Тільки-но хату оповила тиша, чи впала Санта Їгер на ліжко в риданнях, притискаючи до серця маленький клаптик паперу і шепочучи ім'я, котре власна гордість не дозволяла вимовити на людях? Чи, можливо, вона поклала лист до інших ділових паперів, впевнена і незворушна, як належить королеві?

Подумайте над цим, мій читачу, але пам'ятайте: королівська особа священна і недоторканна. Втім, слухайте далі.

Опівночі Санта, вдягнена в сірий старенький плащ, непомітно вислизнула з будинку. На хвильку вона спинилася під віргінським дубом. Прерія вдалині була оповита туманом, місячне світло віддавало блідим помаранчем, розбавленим невловимими летючими часточками туману. Пересмішники наповнювали повітря пересвистом, квіти дарували незрівнянні аромати ночі, цілий виводок маленьких сірих кроленят вистрибував, граючись, неподалік. Санта повернулася обличчям на південний схід і послала туди три повітряні поцілунки.

Потім жінка мовчки прокралася до кузні, яка стояла за півсотні кроків; що вона там робила, можна тільки здогадуватися. Але ковадло розчервонілося, і почулося легке постукування молотка, так наче Купідон вирішив погострити свої стріли.