1 ...6 7 8 10 11 12 ...81 — Вбогі…
— Так, вбогі; блаженні вбогі… е-е-е…
— Духом…
— Духом; блаженні вбогі духом, бо їх… бо вони…
— Бо їхнє…
— Бо їхнє… Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне. Блаженні засмучені, бо вони… бо вони будуть…
— У…
— Бо вони… е…
— Уті…
— Бо вони уті… Ну, не пам’ятаю я, що там далі! Блаженні, бо засмучені, бо вони… бо засмучені… А що далі? Їй-богу, не знаю! Ну що ж ти не підкажеш, Мері! Як тобі не соромно мене дражнити!
— Ох, Томе, голова твоя порожня, я тебе зовсім не дражню, навіть не думаю! Просто тобі треба все як слід вивчити з самого початку. Нічого, Томе, вже якось вивчи, а коли вивчиш, я тобі подарую одну дуже хорошу річ. Ну, будь розумником!
— Ну, гаразд! А яку річ, Мері, скажи зараз!
— Яка тобі різниця? Якщо я сказала, що хорошу, значить, хорошу.
— Ну, ти мене не обдуриш. Добре вже, візьмуся ще раз.
Том узявся — і під подвійним тиском цікавості та бажання отримати обіцяну нагороду вчив із таким натхненням, що домігся блискучих успіхів. За це Мері подарувала йому новенький кишеньковий ножик із двома лезами за дванадцять із половиною центів, і Том аж нестямився від захвату. Правда, ніж зовсім не різав, зате це була не якась там підробка, а справжнісінький виріб фірми Барлоу, в чому й полягала його незбагненна чарівність; хоча чому хлопчаки Західних штатів вирішили, що цю грізну зброю можна підробити і що підробка буде гіршою за оригінал, — абсолютно невідомо і, очевидно, назавжди залишиться таємницею. Том примудрився добряче порізати цим ножиком буфет і вже підбирався до комода, як його покликали вдягатися в недільну школу.
Мері дала йому жерстяну миску, наповнену водою, і шматок мила; хлопчик вийшов за двері, поставив посудину на лавку, тоді занурив мило у воду і знову поклав його на місце; закачав рукави, обережно вилив воду на землю, тоді зайшов до кухні й почав енергійно терти обличчя рушником, який висів за дверима. Але Мері відібрала в нього рушника і сказала:
— Як тобі не соромно, Томе! Вмийся, як слід. Від води з тобою нічого не станеться.
Том трохи зніяковів. У миску знову налили води; цього разу він трохи постояв над нею, наважуючись, тоді набрав у легені повітря і почав умиватися. Коли після цього Том зайшов до кухні, заплющивши очі та навпомацки шукаючи рушника, щоками хлопчика стікала мильна піна, яка чесно свідчила про виконану працю. Проте коли він забрав рушник від обличчя, виявилося, що вигляд у нього не зовсім такий, як треба: чистими були тільки щоки та підборіддя, які біліли, наче маска, а нижче та вище починалася темна смуга незрошеної ріллі, що захоплювала шию попереду і ззаду. Тоді Мері взялася за брата сама, і, вийшовши з її рук, Том уже не відрізнявся за кольором шкіри від своїх блідолицих братів; мокре волосся було охайно розчесане щіткою, його короткі завитки лежали рівно і гарно. (Том потроху намагався розпрямити свої кучері й докладав для цього чимало зусиль, щоб волосся лежало на голові, як приклеєне; хлопцеві здавалося, що з кучерями він схожий на дівчинку, і це його дуже засмучувало.)
Потім Мері дістала із шафи костюм, який ось уже два роки Том одягав лише в неділю і який називали «інший костюм», з чого ми можемо зробити висновок про багатство його гардеробу. Після того, як Том вбрався сам, Мері привела його до ладу: вона застібнула на ньому чистеньку курточку до самого підборіддя, відгорнула донизу широкий комір, почистила Тома щіткою та надягнула йому солом’яного капелюха в цяточку. Тепер він мав дуже ошатний вигляд і почувався страшенно незручно: новий костюм і чистота сковували його, а цього він терпіти не міг. Він сподівався, що Мері забуде про черевики, але ці сподівання виявились марними. Мері, як годиться, ретельно змастила взуття салом і принесла братові. Томове терпіння луснуло, він почав бурчати, що його завжди примушують робити те, чого він не хоче. Але Мері лагідно вмовила його:
— Будь ласка, Томе, будь розумником.
Продовжуючи бурчати, Том узув черевики. Мері зібралася за одну хвилину, і діти втрьох попрямували до недільної школи, яку Том ненавидів усім серцем, а Сід і Мері любили.
У недільній школі діти навчалися з дев’ятої до пів на одинадцяту, а потім починалася проповідь. Двоє дітей залишалися на проповідь добровільно, а третій теж залишався — але з інших, більш суттєвих причин.
На твердих церковних лавах із високими спинками могло поміститися чоловік триста; церква була маленька, без жодних прикрас, із дзвіницею на даху, схожою на вузький дерев’яний ящик. У дверях Том трохи відстав, щоб поговорити з одним приятелем, також вбраним по-недільному:
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу