Микола Трублаїні - Пригоди в повітрі

Непоборна сила весни зрушила кригу на річці. Вода виступала на береги, ламалась крига, поспішаючи вниз за течією.

Чи бачили ви коли-небудь, як починається криголам? Це велична картина. Тоді ви спостерігаєте могутню силу природи; тоді малі річечки на наших низинах починають перетворюватись на моря.

Всі, хто живе над річкою, в цей час поспішають на берег. Милуються могутнім подихом весни, що відчувається в цьому рухові криг, і готуються до поводі.

Всі наші екскурсанти побігли до річки дивитись на криголам.

Коля, Гарик і Гандзя ішли разом. Вони не відставали від інших. Школярі наблизились до місця побудови парашутної вишки. Відціль найкраще можна оглянути річку біля мосту.

Крига натискала на міст. Вона громадилась горами перед мостом. Вона заповнювала простір під мостом.

Школярі з захопленням дивились на рух криги.

Гарик хвилювався більше за всіх. Він шукав високого місця, де б йому стати. Його увагу притягла недобудована парашутна вишка.

— Ходім, — покликав він Гандзю і Колю.

— Куди?

— Я проведу вас у таке місце, відкіля нам найкраще буде видно. Найзручніше місце.

Вони пішли за Гариком.

Підходячи з Гариком до вишки, вони догадались, про яке найзручніше місце він говорив.

— Ти, мабуть, хочеш лізти на вишку? — спитала Гандзя.

— Ти вгадала, — відповів хлопець.

— Але на вишку поки що лазити заборонено, — сказала дівчина.

Гарик вперто наполягав на своєму. Він умовляв Колю і Гандзю лізти на вишку. Гандзя рішуче відмовилась. Коля її підтримав. Тоді Гарик поліз сам. Робітники, які працювали на будівництві, в цей час разом із школярами стояли на березі. Ніхто не міг спинити Гарика. Він швидко злазив угору. Внизу стояли Коля і Гандзя.

Гарик кричав до них:

— Я бачу річку більше, ніж на кілометр. Я бачу міст. Крига лізе на берег і ламає дерева!

Коля стояв унизу, прислухався до вигуків Гарика, і йому захотілось полізти до товариша. Гандзя була незадоволена поведінкою Гарика.

Тим часом Гарик захоплено стежив, як маси криги напирали на міст. Так само уважно стежили за кригою і ті, хто стояв на березі. Ніхто не бачив, куди виліз Гарик, і не чули його вигуків. Хлопець безборонно тупцявся на помості недобудованої вишки.

Але ось крига ще з більшою силою натиснула на міст. Він увесь задрижав. Ще хвилина — і затріщало дерево. Крига ламала міст. І в той же момент, вгорі, з вишки залунав голосний зойк.

Коля і Гандзя вмить підвели голови. З вишки летів Гарик. Він намагався вхопитись за щось, але ніщо не могло його затримати.

На землі лежало нерухоме тіло. Це був Гарик. Стоячи на колінах, схилилась над ним Гандзя. Коля побіг кликати допомогу. Здавалось, що Гарик мертвий. Дівчина притулила вухо до його грудей. Їй здавалося, що серце працює, але вона була не певна. Може, то стукала в її скронях власна кров? Дівчина витягла маленьке дзеркальце і піднесла його до скривавленого рота. Коли вона відняла дзеркальце, то побачила, що скло взялось туманом.

В цей час до вишки підбігло кілька людей. Разом з ними і Коля.

Схвильований керівник екскурсії запропонував негайно віднести розбитого до лікаря. Будівники дістали брезент і поклали на нього хлопця. Десяток міцних рук підняли брезент і понесли нерухоме тіло Гарика.

У Вербовій Долині жив лише один лікар. Його будинок стояв майже в центрі села. За півгодини десяток людей підходили з Гариком на носилках до лікаревого будинку. На дзвінок відчинились двері, і на порозі з'явилась підстаркувата жінка. Глянувши на людей з носилками, вона догадалась, кого їм потрібно.

— Лікаря нема, — сказала вона. — Ще ранком він поїхав до міста. Я чекаю його кожної хвилини.

— Ви його сьогодні не чекайте, — промовив один з робітників. — Крига знесла міст.

Керівник екскурсії, згадавши те, що бачив на річці, жахнувся. На кілька днів зв'язок між Вербовою Долиною і містом було перервано.

Кожна хвилина була дорога. Запізнення загрожувало смертю. Гарик лежав непритомний. Його стан вимагав негайної медичної допомоги. Але ця допомога була лише в місті.

Треба було знайти спосіб дістатись до міста. Кілька чоловік ходили берегом річки й напружено думали, як дістатись на той бік.

Коля запропонував надіслати телеграму, щоб з міста вислали літак. Але виявилось, що крига знесла телеграфні стовпи, і телеграфну лінію попсовано. Послали автомобіль за двадцять кілометрів, де була радіостанція. Але за півгодини надійшло повідомлення, що машина застряла в якомусь рівчаку. Два вершники поскакали до найближчої лікарні, але вони могли повернутись з лікарем не раніше як через п'ять-шість годин.