Янко скинув усі мішечки з піском, які висіли під гондолою. Аеростат трохи піднявся.
В цей час чорні хмари облягли все навколо. Блискавка вогняною пружиною перетяла небо. Могутній удар грому покотився в хмарах з такою силою, ніби велетенські скелі скочувались з гір. Сипнув дощ і перетворився в таку зливу, що, здалось, море піднялось на небо і, продірявивши хмари, падало на землю.
Радіостанція не мала повідомлень з аеростата. Друзі повітроплавців непокоїлись. Ніхто не знав, де аеростат. Ніхто не міг сказати, що сталося з повітроплавцями.
Несподівано налетіла буря, і ще більша тривога охопила друзів Кучерявого і Янка.
Буря лютувала над містом, полями й лісами. Шалений вітер ламав дерева, зривав дахи. Цілу ніч здригалася земля від розкотистих вибухів грому.
Ранком дощ ущух, і тільки над обрієм піднялося сонце — зникли пошматовані хмари. Під сонцем горіли дощові краплі на травах і деревах. Сонце зазирало в калюжі й радісно усміхалось співам птахів, гудінню бджіл.
Ранком у віконце до Гандзі постукав голуб. Це був поштар із звісткою від повітроплавців.
«Випускаємо другого голуба. Наше радіо не працює. Потрапили в бурю. Вітер несе аеростат на схід. Гадаємо спуститись завтра. Привіт.
Кучерявий, Янко ».
Минуло ще два дні, але відомостей від повітроплавців більше не надходило.
Ні під ногами, ні над головою нічого не видно. Навколо темрява. Вітер обсипає дощем. Навколо мокро й холодно. Часом блискавка проріже темряву і освітить на мить дощову стіну, що затуляє землю.
Десь у повітрі бовтається аеростат. Але чи високо? На це питання точно не могли б відповісти самі повітроплавці. В темряві земля наче провалилась у безодню. Можливо, що вони летять зовсім низько. На жаль, не можна звіритись приладам, бо через дощ вони показують неправильно.
В темряві неможливо навіть визначити, в якому напрямі їх несе. На північ? На південь? На схід? На захід?
Хто знає, де вони опиняться завтра. Лише годинник показує, що минуло півночі. Незабаром світанок. Але. хвилини повзуть безконечно. Кожну мить аеростат може вдаритись об землю, об якусь будівлю або впасти на дерева в лісі.
Кучерявий і Янко мовчки сидять у гондолі, вкрившись ковдрами, притулившись один до одного. Хлопець обгорнув клітку з Білочубом. Муркало заліз льотчикові під полу шкіряного пальта.
Льотчик думає про те, що аеростат набрякає під дощем, важчає і, мабуть, знижується.
Розвиднялось. Дощ перестав. Хмари клаптями повзли по небу. Внизу, нижче хмар, повільно пролітав аеростат.
Янко спав. Біля його грудей дрімав Білочуб, прикритий ковдрою.
Кучерявий вдивлявся вниз. Він хотів дізнатись, чи високо аеростат над землею. Ось уже зовсім розвиднилось, і здивований повітроплавець побачив не далі як за триста метрів під собою хвилі.
Буря занесла їх далеко, і тепер вони летіли над морем.
Але найстрашніше було те, що кожної хвилини аеростат знижувався на один-два метри. Якщо він спуститься на море, то повітроплавці загинуть.
Минув час. Уже сонце піднялось над обрієм. Освітлені сонячним промінням, здавалось, веселіше шуміли хвилі. Прокинувся Янко і радісно усміхнувся сонцю. Біля хлопця терся Муркало і ласо позирав на Білочуба.
Янко підвівся і став край гондоли. Здивовано він оглянувся навколо. Не далі, як на двадцять — тридцять метрів під ними хвилювалося море. З тривогою хлопець звів очі на Кучерявого. Той у відповідь бадьоро усміхнувся.
— Викидай все з гондоли! — скомандував Кучерявий.
В море полетіли харчі й одяг. Аеростат на кілька десятків метрів піднявся вгору.
Невеличкого вітру вистачило на те, щоб аеростат долетів до берега. Дно гондоли торкнулось морського піску. Першим з гондоли вискочив Муркало. Він пробіг кілька кроків, сів і почистив собі лапкою ніс.
Кучерявий потягнув клапан і випустив з аеростата газ.
Повітроплавці опинились на невеличкому острові серед невідомого їм моря. Острів був пустинний. На ньому не росло жодного деревця. Не видно ніяких тварин. Надходив вечір.
— Що ж ми тут робитимемо? — спитав Янко.
— Треба довідатись, де ми, потім випустимо Білочуба, складемо аеростат і чекатимемо на допомогу.
— А як ми довідаємось, що це за острів?
— Скоро на небі з'являться зорі. Мені лише побачити Полярну зірку. Хоч я й дуже поганий астроном, але за допомогою кутоміра визначу приблизно, на якій ми паралелі.
Читать дальше