— Ну? — вдавано здивувався я.
— Їй-богу! Я старався не брехати. Та й мати більше не примушувала після того, як прийшли хворі і… — Мирабіддинходжа пирснув у кулак, але одразу ж посерйознішав. — Тепер вона знову хоче примусити мене лазити в глек і кричати «амінь». Каже, оскільки немає Янгока, всі до нас підуть. — Мирабіддинходжа тяжко зітхнув, витер кулаком сльози. — А я не хочу більше лазити в глек. І брехати не хочу. Боюся, що знову прийде дідусь Азраїль. Удруге він мені не подарує. Неодмінно вб'є.
— Не журися, друже, знайдемо вихід.
— Мені тепер зовсім жити не хочеться, — промовив Мирабіддинходжа, шморгаючи носом. — Дома мати лає або б'є чим попало, і в школі немає спокою… Я нікому й не казав, що мене на другий рік залишили… у шостому класі. Бо всі вважають, ніби я недоумкуватий. А мені, знаєш, як учитися хочеться і без двійок. А двієчником я став тому, що сидів у глеку й кричав «амінь». Допоможи мені, друже, доброю порадою, скажи, куди мені краще тікати, де сховатися, щоб ніхто не знайшов мене. Ніхто, ніхто, як ось тебе… Ти ж дуже спритний і добрий хлопець…
Знаєте, інколи на мене находить таке, що я починаю говорити дуже красиво й переконливо, далі нікуди. Тоді всі слухають роззявивши рота. Немов це й не Хашимджан говорить, а якийсь лектор із району. За півгодини я розрадив Мирабіддинходжу тікати з дому, переконав, що це дуже добре — ще рік повчитися в шостому класі.
— Ми сядемо з тобою за одну парту біля вікна. Будемо вірно дружити, — говорив я палко. — Мене в цьому році неодмінно оберуть старостою. Тоді я призначу тебе головою санкомісії. Тому що ти хороший хлопець. Ось побачиш, ми з тобою заживемо душа в душу. А з матір'ю твоєю я сам поговорю. Сьогодні ж. Не буде вона більше примушувати тебе в глек лазити і кричати «амінь»! Будь певен!
— Ти справжній друг, Хашимджане! — розчулено вигукнув Мирабіддинходжа.
— Отже, домовилися. Дай руку, майбутній голова санітарної комісії!
Я міцно потис Мирабіддинходжі руку, посадив його на велосипед і відправив додому. Потім пішов своєю дорогою.
Треба ж колись принести бабусі мило! А про те, як бути з тітонькою Сарохон, я не турбувався. Траплялося й складніше. І то все кінчалось благополучно. І тепер буде нормально. Адже в мене є чарівна шапочка. І з нею мені не страшні ніякі випробування!
Я йшов курною кишлачною вулицею, і дерева, що ростуть уздовж арика, кивали мені своїми вітами і мовби плескали в долоні: «Правильно, Хашимджане, правильно! Тебе випробуваннями не злякаєш!»
Чапан— ватяний халат.
Товба! — вигук, що означає: «О боже!»
Супа— глиняне підвищення, пагорок.
Гра слів. Первісне значення слова шира— сік, патока, варення; друге — попелиця, шкідник сільського господарства, особливо небезпечний для бавовнику.
Сурі— дерев'яний настил, щоб сидіти.
Раїс— голова колгоспу.
« Шолікор» — рисівник.
Махалля— квартал, околиця.
Гармала— лікарська трава, що вживається при шлункових захворюваннях.
Дойра— ударний музичний інструмент, схожий на бубон.
Xоп— добре, гаразд.
Дехканин— селянин.
Курт— кульки сушеного кислого молока.
Дувал— паркан.