Худайберди Тухтабаєв - Пригоди двієчника

Здесь есть возможность читать онлайн «Худайберди Тухтабаєв - Пригоди двієчника» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1977, Издательство: «Веселка», Жанр: Детские приключения, Сказка, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Пригоди двієчника: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Пригоди двієчника»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Худайберди Тухтабаєв живе й працює в Ташкенті. Герої його творів — узбецькі хлопчики й дівчатка, про яких він, у минулому вчитель, розповідає дотепно, цікаво, з симпатією.
Ледар і двієчник Хашим, знайшовши чарівну шапочку, мріє про подорожі, героїчні подвиги, славу. Що вийшло з його мандрів, ви дізнаєтеся, коли прочитаєте цю веселу й повчальну книжку.

Пригоди двієчника — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Пригоди двієчника», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— М-м, — сказав Мамарасул Балта, потираючи скроні. — Сайдулло, братику, це ти мене цитуєш?

— Ні, Мамарасуле-ака, я гадав, що це вас раптом осяяло натхнення і ви збагатили нас новим шедевром…

— Перевтомився, видно… — зітхнув Мамарасул-ака. — Ох, літа мої, літа!..

Ночувати я зостався у Сайдулло-аки. Мені дуже сподобався його широкий і м'який диван. Спав, як на пуховику, ні разу не прокидався. Звичайно, Сайдулло-ака і не підозрював, що в нього сьогодні переночував дорогий гість Хашимджан — майбутній славетний поет.

РИМИ, ДЕ ПРОДАЮТЬСЯ РИМИ?

Я вперше потрапив у таке велике місто. Велике, як наш кишлак і ще сто таких кишлаків. Цілий день гуляв по широченних вулицях, у прохолодних скверах. Завдяки чарівній шапочці побував у кіно, цирку й театрі ляльок. Надвечір ноги від утоми аж гули. Ех, де ти, чудесний диване Сайдулло-аки! А я, як на те, не запам'ятав адреси поета. Та хоч би й запам'ятав, не знайшов би, мабуть. Адже будинки тут, як інкубаторні курчата — всі однакові.

— Скажи, дорога шапочко, куди мені тепер подітися?

— Їй-право, не знаю, Хашимджане. Але ти все ж подивися, що над цим будинком написано?

«Готель», — прочитав я надпис, що горів червоними літерами, і пішов до скляних дверей. Біля віконця адміністраторки товпилися люди. В руках у багатьох були гроші.

«А в мене ж грошей немає!» — подумав я і, надівши чарівну шапочку, піднявся по сходах нагору. Тоді я ще не знав, що нагору можна шугонути ліфтом.

На третьому поверсі майже всі кімнати були вільні. Я оселився у найменшій, де стояло ліжко та письмовий стіл, і одразу ліг спати.

Опівночі я прокинувся. Готель мирно спав. З вулиці долинав шум автомашин, що інколи проїздили. Я сів до столу й став тренуватися писати вірші. Штук двадцять настругав до ранку. Ото зрадіють у редакції! (Я ще в машині Мамарасула Балти дізнався, що вірші носять до редакції).

… У під'їзді редакції за письмовим столом сидів вусатий дідуган в окулярах. Він пихато і холодно поглядав сюди-туди.

— Добридень. Я ось вірші вам приніс…

— Я цим ділом не завідую. Я вахтер, — гордо мовив дідуган і одвернувся. — Неси нагору.

От бюрократ! Дослужився до вахтера і розмовляти а простими людьми не бажає. Видно, тільки прославлених визнає. Нічого, скоро і я себе покажу, трохи лишилося ждати…

Я довго тинявся по коридору, поки наважився штовхнути двері з табличкою «Відділ літератури та мистецтва».

Начальник уже читав вірші. А поет, хазяїн тих віршів, курив сигарету, розвалившись на дивані.

— Мене звуть Хашимджаном Кузи… — сказав я бадьоро. — Ось, вірші вам приніс.

— Дуже приємно, — буркнув начальник відділу і, не підводячи голови, тицьнув мені руку. — Джура Джуман. Сідайте.

Я сів поруч з поетом, теж закинув ногу на ногу і став терпляче ждати, доки звільниться начальник.

З задоволенням прочитавши вірші (нишком), Джура Джуман деякий час дивився на мої закушпелені черевики, перевів погляд на живіт і лише по тому глянув в обличчя.

— Слабкі вірші, юначе, — прошепотів він. — Не підуть.

— Як — слабкі?! — обурився я. Людина ніч не спала, працювала, і ось тобі маєш: «Слабкі, не підуть!» А читав же із задоволенням, я ж по обличчю бачив. — Підуть, навіть дуже просто підуть, — сказав я твердо.

— Але ж це не вірші, а набір слів!

— Де слова, там і вірші, — сказав я ще рішучіше.

— Так, слово — це наша зброя, юначе. Але… до речі, як нас величати, не вчув я…

— Поет Хашимджан Кузи.

— Так от, Хашимджане Кузи. Частково ви маєте рацію: мова людини — це вже поезія. Але в поезії є свої закони, своя техніка. «Шагал — міра, салам — шурпа…» Це дуже кепсько, молодий чоловіче.

Джура Джуман вибіг із-за столу й потряс кулаками, із яких затис аркуші паперу з моїми віршами.

— Шукайте, вдень і вночі шукайте рими. Не шкодуйте часу. До біса верлібр! Не ходіть з поклоном до цих циркачів від поезії!

Джура Джуман знесилено упав у крісло й заплющив очі. Я дивився на нього шанобливо. Оце людина: все наскрізь бачить. Одразу взнав, що я вчора у цирк ходив. Звичайно, якщо поетам це заборонено, ніколи більш не піду в цирк.

— Спасибі, товаришу Джура Джуман, — сказав я, встаючи. — Спасибі за поради. До побачення.

— Хай щастить! — вигукнув він, не розплющуючись.

Так, не пройшли мої вірші.

Але втрачати надії не треба. Сказав же Джура Джуман «шукайте». Отже, треба шукати. Все місто переверну, але знайду те, що мені необхідно. Я такий — якщо вже візьмуся за щось, зубами вгризусь, руками, ногами вчеплюсь, а не відступлюся від свого.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Пригоди двієчника»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Пригоди двієчника» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Худайберды Тухтабаев - Золотой выкуп
Худайберды Тухтабаев
Худайберди Тухтабаєв - Кінець Жовтого дива
Худайберди Тухтабаєв
Вацлав Чтвртек - Пригоди Румцайса
Вацлав Чтвртек
Худайберды Тухтабаев - Конец Желтого Дива
Худайберды Тухтабаев
Худайберды Тухтабаев - Волшебная шапка
Худайберды Тухтабаев
Худайберды Тухтабаев - Свет в заброшенном доме
Худайберды Тухтабаев
Худайберди Тухтабаев - Оседлав желтого джина
Худайберди Тухтабаев
Отзывы о книге «Пригоди двієчника»

Обсуждение, отзывы о книге «Пригоди двієчника» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x