Жоржі Амаду - Капітани піску. Габрієла

У романах Жоржі Амаду, як правило, домінує культура негритянська. Герої перебувають під впливом негритянських культів, африканських вірувань, що, змішавшись з індіанськими, в значній частині Бразілії, а в Баїйї зокрема, зрештою переважили. Від африканських кандомбле пішла традиція славетних бразільських карнавалів, культу «сміхової» культури, синкретичних форм народної творчості.

Звідси особливий характер романістики Амаду, звідси і його своєрідна, неповторна міська проза, що і вміщує всі елементи суто урбаністичного твору, й органічно вплітається в лінію «фольклорної» латиноамериканської прози в її новому обличчі.

Жанр вигаданої біографії досить поширений у західній літературній традиції. Досить згадати (чи не першого в літературі XX ст.) француза Марселя Швоба з його «Уявними біографіями» (1929), а із ближчих до нас у часі — роман Г. Беля «Груповий портрет з дамою» (1972), книгу С. Лема «Досконала порожнеча» (1974), а в латиноамериканській традиції чимало з оповідань X. А. Борхеса (наприклад, «Безсмертний», «Дім Астаріона», «Визнання Аверроеса», «П'єр Менар, автор Дон Кіхота» та ін.).

Отже, не можна сказати, що Амаду і в «Крамниці чудес» іде лише за жанром балади, як це він робив у «Жубіабі». Безперечно, письменник добре обізнаний з новітньою літературою, і «Крамниця чудес» будується вже як своєрідний сплав народнопісенної бразільської традиції і досягнень сучасної світової прози. Цей роман належить до кращих творів Амаду, де бразільський письменник виступає справжнім майстром романного жанру.

V «Крамниці чудес» вістря сатири Амаду спрямоване не лише проти тих, хто править країною і хто, поклоняючнсь закордонній моді, занедбав народну культуру, готовий на все в гонитві за наживою, й на ту частину молодого покоління бразільців, яка відмовляється від власної національної культури, від своїх предків.

Такий у романі син Педро Арканжо, який через складні обставини народження жив у нього як прибраний син і в якого і Педро, і його побратим «майстер чудес» Лідіо вклали все своє вміння, всі знання, всю любов і віру в майбутнє бразильського народу. Тадеу Каньото досягає видатних успіхів у навчанні, незважаючи на своє мулатське походження одружується з білою дівчиною, дочкою багатих батьків, і, хоч він починає як справжній син Педро Арканжо (а отже, і Бразілії), в гонитві за успіхом крок за кроком вступає на шлях конформізму, забуває людей, що його виховали, вірили в нього, стає звичайним респектабельним бразільским буржуа. Педро намагається не згадувати Тадеу, зрада сином його ідеалів завдала йому великого болю. Але письменник показує, що на зміну відступникові Тадеу народжується нове покоління, в якому Педро Арканжо знаходить продовжувачів своєї справи. Таким він бачить лідера студентів Фернандо д'Санта Ану, який у своєму виступі в університеті розвінчує злочини бразільських властей і закликає до боротьби за демократію і соціалізм.

Образ Тадеу дещо на другому плані, і все ж його наявність надає романові Амаду, сповненому, як і інші твори письменника, карнавального сміху, невичерпного народного здоров'я й сили, деяких ноток суму, туги за невтіленими в життя сподіваннями.

Ще гострішу сатиричну тональність має твір Ж. Амаду «Кітель, сюртук, нічна сорочка» (1980) — роман, у якому образ головного героя, поета Антонів Бруно, безпосередньо перегукується з образом Педро Арканжо з «Крамниці чудес». Це — такий самий виразний народний характер, митець слова, що народився й живе у самій гущі народних мас, хоча він і член Бразільської літературної академії. Він також втілення бразильського народного духу. Час дії роману — друга світова війна. По його смерті спалахує боротьба за місце в Академії — на жаль, між двома реакціонерами: генералом Валдоміро Морейра і шефом бразільської охранки полковником Сампайо Перейра. Причому обидва претенденти практично нічого спільного з літературою не мають, але прагнуть бути причетними до неї.

Змальовуючи гострими сатиричними фарбами обох конкурентів, Амаду часто вдається у цьому творі до гіперболи й гротеску, завжди витримуючи, втім, сувору реалістичність у зображенні життя, з тонким гумором підводить роман до розв'язки, вимальованої у гротескних тонах смерті обох претендентів, що приходить до них у гонитві за омріяним званням академіка. Зрештою, на місце академіка, що колись належало Антонів Бруно, обирають справді достойного письменника.

Цей невеличкий роман тонко відбиває життя бразільськогв міста, літературні кулуари Бразільської літературної академії. Причому автор, як завжди, широкий і багатоплановий, якщо не сказати океанно багатоплановий, у зображенні бразільської дійсності. Саме відтворення народної свідомості в образі центрального героя надає і в цьому випадку творові Амаду особливої епічної глибини.