Іван Багмут - Господарі Охотських гір

— Хтозна, може і в наших горах будуть колись отакі юрти… — зітхнула Віра.

— Безперечно будуть, — упевнено підтвердив Зуб. — У нас тепер будуються цілі міста в тайзі, в тундрі, в голім степу. Будуть і у вас хороші будинки, і ті орочі, яким нема потреби кочувати, не мерзнутимуть у юртах, не ковтатимуть дим, а житимуть у хороших будинках.

— Хе-хе… — зітхнув хтось із стариків.

— От чому б вам зараз не збудувати хату десь у хорошому, затишному місці або просто поставити там кілька юрт, щоб у них жили хворі, старі, малі? Адже вони заважають вам і полювати, і кочувати?

— Правда, це було б добре, — згодилось кілька пастухів. — А то у нас так бувало. Народиться дитина сьогодні, а табун іде вперед. Що робити? Змайструє чоловік швиденько колиску, покладе туди дитинча, прив'яже колиску на оленя, і їде немовля, а мороз такий, що дерева лопаються! А що зробиш інакше, коли куркуль примушує тебе йти за табуном?

Зуб вирішив зараз же поговорити і про школу, яку планував тут відкрити райвиконком.

— Восени, — сказав він, — до нашого району прибудуть вчителі. Я бачив, з якою охотою ваші діти переписують азбуку, як вони хочуть вчитися. Треба збудувати школу тут, у горах, щоб восени почати і навчання. А біля школи поставимо юрти для тих, хто не буде кочувати або кому важко кочувати.

— Самий правильно! — щиро погодилися присутні. — Орочі дуже люблять вчитися. Треба будувати школу.

В цей час знадвору почулося постукування оленячих ратиць. В юрті всі примовкли.

— Хтось приїхав.

Через хвилину завіска на дверях піднялася, і в юрту вліз Пилип Биякан.

— Здорово! — улесливо посміхаючись, привітався він і, побачивши Зуба, прожогом кинувся до нього, подаючи йому дві руки. — Здорово, товаришу!

Орочі не виявили ніякої радості від зустрічі з своїм головою кочової ради. Вони стримано відповіли йому на привітання і дивилися на багаття, уникаючи зустрічатися з ним очима. Тільки Кузьма не зводив з Биякана свого погляду, чекаючи, що він казатиме, як викручуватиметься тепер. Та Пилип відводив свої очі від Кузьми.

— Ну, — нарешті промовив Кузьма, — розкажи, чого ти втік тоді від нас?

Пилип відразу заметушився, зблід.

— Я не тікав. Я поїхав полювати…

— Полювати? — іронічно посміхнувся Кузьма.

— Я ж казав, що треба почекати, руських. От тепер приїхав товариш і все зробив.

— Ти не так казав, — похмуро кинув Гаврило.

Биякан зовсім знітився.

Важко дихаючи, він набив люльку і глибоко затягся тютюном.

— Моя така думка, — промовив Кузьма. — Треба скликати всіх орочів, що тут живуть. Нехай Пилип дасть звіт про свою роботу. Нехай скаже людям, як він допомагав нам боротися проти куркулів. Як він виконував радянські закони.

— Так, так, — підтримали його всі присутні. — Нехай звітує!

Збори почалися зранку. Биякан спробував виправдуватися, але марно.

— Ти скажи, за що тобі Істап дав двох оленів? — спитав його старий Чидор. — Гаврило багато років пас Істапові табуни, а куркуль не дав йому оленя. Навіть за білки не дав! А тобі дав безплатно. За що?

Пилип опустив очі і мовчав.

— А я скажу, за що. За те, що ти поїхав від нас. Щоб у нас не було голови. Він тебе купив за два олені. Не треба нам такого голови кочової ради, — закінчив старий.

— Не треба! Не треба! — загули в юрті.

— Нам треба такого голову, щоб не боявся куркулів, — сказав Гаврило. — Давайте просити Кузьму, щоб він був у нас головою кочової ради.

Всі підтримали його і одностайно обрали Кузьму замість Пилипа.

— Друге питання, — взяв слово Зуб, — про збудування школи.

Він не раз уже говорив на цю тему з людьми, і орочі одноголосно ухвалили почати будівництво школи негайно, щоб до осені вона була готова.

— А для дітей, які вчитимуться в школі, треба поставити дерев'яний будинок, щоб дітям було тепло, затишно жити, — запропонував Зуб.

Після вчорашньої розмови про «юрту на юрті» він був певний, що збори без суперечок погодяться з ним. Але люди мовчали, роздумуючи.

— Дітям гарно буде жити в просторому, світлому будинку, — сказав Зуб, не розуміючи, чому учасники зборів мовчать.

— Ні, не треба будувати хати для дітей, — подав голос один старик. — Орочські діти не люблять жити в хаті. Там вони кашлятимуть. У хаті завжди буває брудно.

— Брудно? — здивувався Зуб. — І в юрті буде брудно, коли не прибирати та не замітати.

— Коли в юрті стає брудно, ми переносимо її на нове місце. А як перенесеш хату? — заперечували батьки.