Іван Багмут - Господарі Охотських гір

Юра і Мача, наготувавши аркани, з хвилюванням чекали початку ловів.

— Їздових оленів легко ловити, — сказав Мача. — А ті, що в табуні, — ті дикі. Їх не оточиш віжками.

Наляканий вигуками людей табун завирував, олені кинулися в один бік, скупчилися біля скелі, потім раптом ринулися туди, де стояли мисливці з арканами. Спереду біг красунь з велетенськими рогами. Гордо задравши голову, він широко викидав стрункими ногами, дико позираючи на людей-і з кожним кроком все збільшуючи і збільшуючи швидкість.

Чидор, що стояв першим, раптом пригнувся і, коли олень порівнявся з ним, з силою кинув аркан. Олень «робив велетенський стрибок, став дибки, але аркан уже зачепився за гіллясті роги, і» здичавіла від переляку тварина всім тулубом перекинулася назад і впала на сніг.

Решта оленів на мить спинилася і шугнула назад до табуна.

Ілля і Кузьма кинулися на допомогу старому. Зі свистом промайнули в повітрі аркани і впали на ноги оленя, що, як навіжений, пручався, намагаючись вирватися з полону.

За кілька секунд перший олень був зв'язаний, і пастухи лежали на ньому, тримаючи його за роги.

— Оце печатка Істапа, — показав Гаврило Зубові маленьку дірочку, пробиту на вусі тварини. — А оце буде наша. — І ороч витяг з торбинки тавро в формі п'ятикутної зірочки. Він наклав тавро на вухо, клацнув, і на місці дірочки утворилася маленька зірка.

Наймити випустили протаврованого оленя, і той вистрибом кинувся геть від них у долину.

Тим часом пастухи знову погнали оленів. Невеличка їх купка відокремилася від табуна і побігла на мисливців. Кілька арканів разом майнуло в повітрі, і п'ять оленів, борсаючись, упали на сніг. Решта кинулася хто куди — частина назад, частина, збожеволівши від страху, ринулася далі, просто на Юру і Мачу, що стояли з самого краю довгої стрічки мисливців. Мача перший змахнув арканом. Ремінна петля впала на голову тварини, та олень не впав. Напруживши всі свої сили, він потяг хлопчика за собою.

Юра кинувся допомагати другові. Він вчепився за Мачин аркан і, коли олень упав, накинув свій ремінь йому на ноги.

Гаврило метушився, підбігаючи до зв'язаних оленів. Він ставив печатку, потім витягав з торбинки невелику паличку і робив на ній зарубку.

Хлопцям недовго довелося тримати свого оленя. Гаврило підбіг до них і теж поставив печатку.

— Все, — сказав він. — Пускайте.

Звільнений олень, роблячи велетенські стрибки, майнув туди, де, тривожно поводячи головами, перебігали з місця на місце кілька биків і важенок, що тепер належали Чидорові.

Цілий день пастухи ловили оленів, таврували їх і відганяли в окремий табунець. Спітнілі, зморені, але веселі й радісні, колишні наймити, здається, не почували втоми.

Нарешті, коли сонце вже сховалося за скелями, Гаврило дав команду припинити роботу. Лишивши кількох пастухів доглядати табун, щоб відокремлені олені не змішалися з Істаповими, всі посунули до юрт.

З особливим задоволенням сьогодні орочі пили чай, обговорюючи минулий день, повний хоч і важкої, але приємної праці.

Після вечері Гаврило витяг з торбинки паличку і подав її Зубові:

— Перелічи. Сто двадцять вісім оленів.

— Бухгалтерія, — засміявся Зуб і з цікавістю оглянув зарубки на зеленкуватій паличці.

— Кожна зарубка —. один олень. Хрестик — десятий олень. Орочі так рахують своїх оленів, — пояснив Зубові Чакар.

Щодня, з ранку і до пізнього вечора, пастухи ловили оленів, ставили печатки і тільки на четвертий день, коли на своїх паличках Гаврило поставив п'ятсот дев'яносто четверту зарубку, він дав знак припинити лови.

— Оце твої олені, — сказав він Чидорові, показуючи на чималий табун, що пасся в долині.

— Ось скільки ти заробив оленів, — щиро посміхаючись, говорили наймити. — Чи думав ти коли-небудь, що в тебе буде стільки оленів? Етикан Чидор, чи думав ти?

Старий наймит обвів поглядом табун, потім повернувся до товаришів. Він усміхався, але з очей котилися сльози.

Наймит силкувався щось сказати, та хвилювання заважало говорити.

— Я… Ви… — почав він зворушено, але слова не йшли з горла. Він підійшов до Зуба і простяг йому дві руки. — Спасибі! Спасибі! — нарешті промовив він. — Ти будеш у Москві. Розкажи всім у Москві, що Чидор з роду Дулганів має тепер великий табун. Ти скажи так: багато років Чидор пас Істапових оленів і думав, що вмре бідняком, але руські більшовики прийшли в гори і допомогли наймитові стати багатим. Скажи, що Чидор ніколи не забуде того, що зробила для орочів Радянська влада.