Вольтер - Орлеанська діва

Був саме час йому туди з’явитись,
Щоб Жанні в небезпеці прислужитись
І зберегти дівоцтва пишний крин:
Лиха ніколи не дрімає сила,
І тільки б трошки запізнився він, —
Вся Франція в неволі б заніміла.
Гладкий чернець, на ймення Грібурдон, [38] Грібурдон (Grisbourdon) – у перекладі: сірий джміль; цим прізвиськом-характеристикою наділяє Вольтер представника францисканського чернечого ордену.
Що кинув із Шандосом Альбіон,
В тій корчмі Жанни назорив поставу —
І покохав, як батьківщини славу.
Натуру мавши підлу та лукаву,
Ладний і чорту слатися до ніг,
Шахрай, обмовник, сповідач і шпиг,
Він знав чаклунське таємниче діло 4, [39] Він знав чаклунське таємниче діло. – Кабала – містичне вчення в єврействі, що мало свої писані пам’ятки. Прибічники цього вчення провіщали майбутнє, використовуючи Біблію як текст, що вимагає спеціального розшифрування через заміну літер цифрами і т. ін.
Що перейшло із глибини віків
Від магів та єврейських мудреців
I в нашу землю, Господеві милу…
Тепер його забули серед нас.
О дні тяжкі! О звиродніння час!

Він вичитав із книг кабалістичних,
Що Жанна – сил посланниця одвічних,
Що носить під спідничкою вона
Кінець війни, для всіх іще незримий,
I заприсяг, у злі досягши дна,
Христом і чортом та всіма святими
Її оплутать чарами земними,
Дівочості палладій звоювать 5,
В молитвах і блюзнірстві невситимий:
«Британію і церкву врятувать
Повинен я, склонившись перед ними;
Обом же їм ретельно послужу —
Ну, та й собі самому догоджу».

Під той же час, мужлай над мужлаями,
Погонич мулів загадав те саме, —
І, правду мовивши про молодця,
Він був нічим не гірший за ченця,
І день, і ніч приносити готовий
Дарунки грубі дикої любові,
А рівність їхніх станів життьових
Могла б невинну спокусить на гріх.
На щастя, досі стид і чеснотливість
Перемагали невідступну хтивість,
Та добре бачив Господа слуга,
До чого може призвести жага,
І, стрівши раз суперника свойого,
Таку промову він сказав до нього:

«Вартніші ви, мій рицарю, єсте
За мули всі, яких ви глядите,
І гідні недоторканої діви;
Вона чарує серце і мені,
Обидва ми коханці запальні,
І вірністю рівняєтесь мені ви.
Тож краще ласий шмат ми поділім,
Аніж змагатись без ладу над ним, —
Тоді б обидва щастя ми втеряли…
На неї я накличу сон міцний,
Щоб спалося, не прокидалось їй,
А ми б над нею по черзі не спали».

По слові тім він книгу ухопив
І викликав того споміж чортів,
Що звавсь Морфеєм за старих часів.
Цей дух тепер у Франції витає:
Як зранку велемовний адвокат
З Кюяса сипле блискавки цитат,
Він із панами суддями дрімає;
Удень він тихий навіває сон
Нещасним, що новітній Массільйон
Їм каже казань на гугнивий тон,
І ввечері одверто позіхає,
Трагедії чекаючи кінця.

Отож, почувши виклик від ченця,
Він дві сови запріг у колісницю
I лине, щоб приспати голубицю.
До Жанни він, скрадаючись, іде,
I чорний мак на груди їй кладе,
І, знаючись на ділі чародійнім,
В уста їй дише подихом сновійним.
Так, люди кажуть, і чернець Жірар 6,
Невинну висповідуючи діву,
Із грішних уст наслав на неї чар
І розбудив у ній чортицю хтиву.

Тимчасом два гарячі джигуни,
Позичивши завзяття в сатани,
Стягли рядно, що Жанна ним укрита.
Вже кості кинуто на лоно їй,
Щоб вирішить, кому в розвазі тій
Судила доля перший крок зробити.
Тож перша Грібурдонові черга, —
І ворожбит розпалений плига
На Жанну… О святої волі диво!
Прибув Денис – прокинулася Діва.
Не зносять грішні сяєва святих!
Зальотники, скотившися до ніг
Денисові, що так заскочив їх,
Тікають у розкриті навстіж двері.
Отак у дім, присвячений Венері,
Зненацька завітає поліцай:
Молодики, покинувши свій рай,
Півголі, з вікон, із дверей, з балконів
Плигають від служителя законів,
Рятуються, налякані украй.

Денис лагідно Жанну утішає,
Що від образи дикої ридає,
І каже їй: «Обранко сил святих,
Бог королів правицею твоєю,
Яка ніколи не впадала в гріх,
Прогнати хоче бриттів навісних
I врятувати Франції лілею.
Він може обернути, пресвятий,
У кедр ліванський очерет хисткий,
Моря він сушить, потряса долини
І світ новий підносить над руїни.
Де ступиш ти – там залунає грім,
I перемоги над чолом твоїм
Устане ангел огняний, крилатий,
I в славі вічній будеш ти сіяти.
Іди ж, смиренну долю цю покинь,
Стань між героїв, стань між героїнь!»