Вольтер - Орлеанська діва

Апулей Різорій . – Називаючи вигаданого автора передмови Aпулеєм Різорієм, Вольтер підкреслює пародійно-іронічний характер його висловлювань. Апулей – ім’я римського письменника II століття нашої ери, автора «Метаморфоз», або «Золотого осла», фантастичного роману про пригоди Луція з Егіни, перетвореного магічними силами на осла; в романі багато сцен еротичного характеру. Різорій – від латинськ. risor, глузливий.

«Філософ із Сан-Сусі» – так прозвали Фрідріха II (1712–1786), прусського короля від 1740 р. (Сан-Сусі – назва королівського палацу, збудованого Фрідріхом II недалеко від Потсдама). «Твори філософа із Сан-Сусі» (Oeuvres du philosophe de SansSouci), написані французькою мовою, вперше були надруковані 1750 р. в трьох томах. Туди входили оди, послання, дві поеми і листи віршами та прозою. Згадуваний Вольтером лист датований 22 лютого 1747 р. В ньому Фрідріх пише: «Ви дали вашу «Діву» герцогині Вюртемберзькій. Тож знайте, що вона примусила переписувати її протягом цілої ночі. Ось люди, яким Ви довіряєте; а ті, хто заслуговує на Ваше довір’я, або, краще сказати, на кого Ви можете цілком покластись, цього довір’я позбавлені».

В першому виданні поема складалася з 15 пісень, в лондонському виданні 1756 р. – з 28 пісень, у женевському виданні 1757 р. – з 24 пісень. Сам Вольтер видав у 1762 р. «Діву» в 20 піснях, а в 1764 р. в збірнику «Оповідання Гільома Ваде» надрукував нову пісню, яка в дальших виданнях займала місце XVIII пісні (див. примітки до цієї пісні).

Кучер Вертамона – Етьєн (пом. 1724 p.), популярний народний співак, про якого в одному документі сказано, що «він створив усі пісні, які співали на ярмарках».

Переклад віршів: «Шандос, спітнівши і сопучи, як віл, мацає пальцем, чи дійсно вона діва. «Чорт забери! – гукнув він. – Дурняча голка!» Чорт одразу приносить новий гольник, і Шандос іще раз намагається розворушити свою ганчірку». У виданні 1756 р. ці рядки були вміщені наприкінці XIII пісні.

Тут автор у примітці наводить приклади таких вставок, які ми вважаємо можливим не подавати, і закінчує примітку так: «Автор цієї гидоти, зробленої виключно для всякої наволочі, – розстрига-капуцин, що взяв собі ім’я Мобера». – М. Р.

Pervigilium Veneris («Нічне дбання на честь Венери») – поема, що складається з 93 віршів анонімного автора III або IV століття нашої ери, присвячена вихвалянню весни.

Петроній (Petronius Arbiter, пом. 66 р. н. е.) – римський аристократ, політик і письменник; автор «Сатирикона», твору, в якому фривольні жанрові сцени поєднуються з гострою сатирою на вискочнів і самого імператора Нерона.

Verum enim vero – насправді.

Лоренцо Медічі Препишний (Lorenzo Medici il Magnifico, 1448–1492) – правитель Флоренції, поет-дилетант, що збирав при своєму дворі представників науки і мистецтва.

Переклад віршів: «Спочатку було Слово, і Слово було від Бога, і Бог був Словом. На мою думку, це був початок».

Salve, regina – здрастуй, царице.

«Чи вірить він у Христа або Магомета? Тоді відповів Маргутте: «Сказати тобі коротко, – я не вірю ні в чорне, ні в блакитне, а вірю в каплуна вареного або, якщо хочеш, в смаженого… Але над усе я вірю в добре вино і вірю, що той, хто в нього вірить, буде врятований. Отже, три основні чесноти, як я тобі сказав, – обжерливість, непотребство, гра».

Крещімбені (Crescimbeni G.-А., 1663–1728) – італійський письменник, заснував у 1690 р. академію «Аркадія». Видрукував збірник віршів, написав ряд статей про літературу, «Історію народної поезії» та «Історію «Аркадії».

Роланд, Рено, Олів’є, Дюдон – герої Боярдо і Аріосто.

Соn lісеnzа de’auperiori – з дозволу влади.

Переклад віршів: «Люблю письменників. Це мій обов’язок, – адже у вашому світі я теж був письменником… Було дуже вигідно прославленому мною Христові винагородити мене за таку велику долю».

Соцініанство – протестантське вчення, назване ім’ям Соціна (Sozzini Lеlio, 1525–1563), який відкидав божественність Христа.

Єпископ Гюе (Huet Paul-Damel, 1630–1721) – автор трактату про походження романів» (Traité sur l’origine des romans, 1670).

Абат Лангле (Lenglet – Dufresroy, 1647–1755) – написав під псевдонімом Гордон де-Персель «Дослідження про романи» (Del’usage des romans, 1734).