Улас Самчук - Драми

Головний редактор «Волині» на початку 1940-х років отримував велику кількість художніх творів від аматорів. З-поміж усього надісланого чимало було драматичних текстів, що не відзначалися оригінальністю, новими стильовими і тематичними якостями. Тож дописувачам треба було дати практичні й фахово обґрунтовані поради, що У. Самчук і зробив: «…необхідно вчутися, вжитися в те, що оточує нас сьогодні і що нам диктує свої права. Читати відповідну літературу, йти в театр, де ставлять добрі нові і добрі класичні речі, розмовляти з людьми фаховими і освіченими у цій справі. Сума цього дасть нам спроможність осягнути таємницю творчости цього мистецтва, і тим здобудемо те, що було нашим завданням і що мали намір осягнути» [4] Самчук У. Дещо про театр / У. Самчук // Документ доби: публіцистика Уласа Самчука 1941–1943 років / упоряд. А. Жив’юк. – Рівне: ВАТ «Рівненська друкарня», 2008. – С. 321–322. .

Про свободу митця від тотального тиску політичної доктрини У. Самчук розмірковував у статті «Драма чи не драма?» (грудень, 1942 р.). До такої розмови його спонукали ті ж рукописи п’єс драматургів-початківців. Автор статті наголосив, що твори драматичних жанрів особливі, адже митець промовляє до читача не тільки словом, він покладається на мистецтво акторської гри, яке покликане впливати, поривати, захоплювати читача: «…і чим далі поступає театральна техніка, тим ті вимоги збільшуються у всіх вимірах» [5] Там само. – С. 328. . Як зразок невдалого вирішення драматургом поставлених перед собою завдань він навів останню дію п’єси «Дай серцю волю…» М. Кропивницького. Сучасний театр уже не потребував, на думку У. Самчука, довгих монологів до самого себе чи говоріння «на бік», не допускав дешевих ефектів, які дають без потреби використані пісня, танець чи горілка. Усе це перетворює навіть серйозну річ на «циркову кловніяду» [6] Там само. . І знову ж таки порада від знаного письменника – тримати руку на пульсі всього, що створено кращими театральними майстрами і талантами в усьому світі.

У статті «Наталка Полтавка» (лютий 1943 р.) У. Самчук проаналізував рівень майстерності творчої праці акторів і режисерів, які втілюють на сцені п’єсу «Наталка Полтавка». Автор статті зазначив, що останнім часом вимоги мистецького характеру значно зросли, тож грати на сцені так, як це робили за часів І. Котляревського, неможливо. Найбільше У. Самчука вражав фальш, що проступав у поставі, рухах, репліках, плачу і сміхові акторів: «Фальш, що обумовлюється відсутністю почуття реальної, до театральної сцени допасованої міри, де все-таки діють живі, реальні люди, а не ляльки маріонеткового театру. Де чуються сміх і сльози, де дихають і де живуть» [7] Самчук У. Наталка Полтавка / У. Самчук // Документ доби: публіцистика Уласа Самчука 1941–1943 років / упоряд. А. Жив’юк. – Рівне: ВАТ «Рівненська друкарня», 2008. – С. 348. . Плач сценічної Наталки Полтавки митець порівняв із квилінням, що є домінантною властивістю цілої гри. Так само «виквилює свою ролю» [8] Там само. – С. 349. і Петро. Обурення У. Самчука з приводу застарілих сценічних інтерпретацій класичних творів цілком зрозуміле, оскільки це робило з них «щось примітивно недосконале, щось штучне і плитке в розумінню мистецького викінчення» [9] Там само. . Відтак основним завданням сучасного театрального мистецтва мисленик бачив удосконалення техніки гри акторів, постійний пошук чогось нового і свіжого, удосконалення режисури. Усе повинно сприяти тому, щоб глядач «все-таки відчував не стародавню «кумедію», а мистецьке зображення, дійсну живу картину життєвого діяння» [10] Там само. – С. 348. . У статті йшлося також про мистецтво бути глядачем, адже власне з позиції реципієнта У. Самчук висловлював свої міркування про театр. Як глядач він довіряв своєму відчуттю, був уважний до усталених правил сценічної гри, з великою повагою ставився до праці театралів, хоча залишав за собою право на осібну думку.

У рецензії на виставу «Кохання верховин» (травень 1943 р.) У. Самчук висловив свої міркування щодо художньої вартості комедії за однойменною повістю А. Демо-Довгопільського. Особливої уваги заслуговує влучний аналіз гри акторів, їхньої сценічної мови. Автор рецензії був категоричним: «Актор, що не чується на сцені, як риба у воді, хай краще відограє свою життєву ролю на звичайній вулиці, а не в театрі» [11] У. С. [Самчук У.]. Кохання верховин / У. Самчук // Документ доби: публіцистика Уласа Самчука 1941–1943 років / упоряд. А. Жив’юк. – Рівне: ВАТ «Рівненська друкарня», 2008. – С. 383. .