Валентин Красногоров - Пьесы на украинском языке. Собрание пьес в 18 книгах. Кн. 18

НАДЯ. Казала ти довго, це вірно. Тільки…

ВІРА. Що?

НАДЯ. Як би тобі пояснити? Всі твої поради націлені на те, щоб мене в житті краще влаштувати… Розумієш? Не до моєї душі звертаєшся ти, а до чогось зовнішнього. Того, що в мене всередині, ти не розумієш, та тебе це í не дуже цікавить.

ВІРА. (Відчужено.) Ось як.

НАДЯ. Якщо на те пішло, я теж можу дати тобі пораду…

ВІРА. Ого! Надя вчить жити! Це щось нове! Ну?

Пауза.

Що ж ти мовчиш? Говори!

НАДЯ. Чи є сенс? Ти ж звикла чинити опір…

ВІРА. Облиш, ризикни.

НАДЯ. Ну… Особові справи у тебе не дуже склалися, í ти все чогось шукаєш… Десь. А ти спробуй спочатку знайти себе. Розумієш?

ВІРА. (Сухо.) Не дуже.

НАДЯ. Розлад у тебе всередині, а ти намагаєшся поправити справу тим, що міняєш сукні та чоловіків.

Пауза.

Тільки не ображайся, гаразд?

ВІРА. Нічого. Коли курча пищить, курка мовчить í слухає.

Входить Алла.

АЛЛА. Привіт. (Обіймає Надю í вручає їй квіти.) Це тобі. Або ні, постривай. (Забирає квіти.) Віддам після реєстрації, як належить.

НАДЯ. Вір, знайди якусь вазу.

Віра виходить. Надя кидається до подруги í обіймає її.

Аленушка, як я рада, що ти прийшла! Хоч ти мене вчити не будеш.

АЛЛА. Покажи плаття-бо.

Надя повертається на підборах.

Щаслива ти – заміж виходиш. Вступали разом до школи, медучилище в один день закінчили, а тут ти мене обскакала.

НАДЯ. Ну, я думаю, не набагато.

АЛЛА. Як знати… Мені чомусь здавалося, що ти передумаєш. Їхала, була майже впевнена – прийду í нікого не застану. Весілля скасували, відмінили.

НАДЯ. (З легкою тривогою.) А чому я повинна була передумати?

АЛЛА. Ну, хіба мало що трапляється… Але ти мене не слухай, я балакаю просто так, нісенітницю всяку. Розкажи краще, як ти.

НАДЯ. Нормально.

АЛЛА. (Жваво.) Що значить «нормально»? Ти ж наречена! Приємно, напевно, бути в центрі уваги, у весільній сукні, приймати поздоровлення… А через кілька хвилин – чоловік, нове життя… Ну, í як ти? Сама не своя від щастя? Або сумуєш про вільність? Або боїшся, що зробила не той вибір? Ну, говори ж!

НАДЯ. Знаєш, чого мені зараз хочеться? Піти куди-небудь далеко-далеко в луки, лягти серед квітів, дивитись в небо í тихенько думати про щось своє, про те, що чекає попереду, як складеться життя… А може, ні про що не думати, а просто лежати í дивитись на хмари… (Посміхається.) Але за вікном сніг, í немає квітів – хіба тільки з крамниці…

Входять Марія Миколаївна í Антоніна Прокопівна.

МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. (Продовжуючи розмову.) Я завше вважала, що викладати літературу – це не означає переказувати «Анну Карєніну», а вчити хлопців мислити, відчувати… Í скажу вам прямо – працювати зараз дуже важко. Я розповідаю учням – а очі у них порожні. Відповіді завчені, правильні, але такі байдужі…

АЛЛА. Доброго дня.

Жінки вітаються. Алла таємниче відкликає Надю в сторону.

НАДЯ. (Насторожено.) У чому справа?

АЛЛА. Я не сказала головного. Тебе чекають. Тут. Внизу.

НАДЯ. (Після паузи.) Хто?

АЛЛА. Сама знаєш.

НАДЯ. Що йому потрібно?

АЛЛА. Просить спуститися. Хоче поговорити.

НАДЯ. Тільки цього не вистачало. Нехай йде додому.

АЛЛА. Ти б на нього глянула – на людині лиця немає. Скажи йому хоч слово.

НАДЯ. Що я можу сказати?

Алла, знизуючи плечима, уходить.

АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. (Марії Миколаївні.) Я згодна, література – це потрібно. Я багато чого пам'ятаю, хоч í давно вчила. Раніше писали про добро í правду, потім все більше про боротьбу та будівництво… А зараз – все секс, секс, секс…

Алла повертається.

НАДЯ. (Аллі, тихо.) Пішов?

АЛЛА. Ні. Благає вийти хоча б на одну хвилину. Невже тобі його не шкода?

НАДЯ. Це нічого не змінить.

АЛЛА. Мене б такий чоловік покликав – не на хвилину, на все б життя пішла. Ти шанувальниками розпещена – вже не знаю чому, але вони завжди до тебе липнули, – але такий, як Валентин, раз на сто років трапляється. А батьки в нього які! Í собак любить.

НАДЯ. (Усміхнувшись.) Отже, í мене любити буде?

АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. У мене донька – школярка. Думаєте, легко?

МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. Коли ціле покоління не так росте, тут вже ані родина, ні школа не допоможуть.

НАДЯ. Скажи краще, як у тебе справи з тим… брюнетом… Не пам'ятаю, як його звуть.

АЛЛА. (З нехіттю) Я теж вже не пам'ятаю. Ми тепер не зустрічаємося.

НАДЯ. Вже?

АЛЛА. (Сухо.) Ми з тобою домовлялися цю тему не зачіпати.

НАДЯ. А також багато інших. Може, краще нам як-небудь зустрітися í все з'ясувати?