Валентин Красногоров - Пьесы на украинском языке. Собрание пьес в 18 книгах. Кн. 18

ВІРА. (Сміючись.) Та ну тебе! Так де ж все-таки гості?

НАДЯ. Зараз будуть. Рано ще.

ВІРА. Тим краще. Ну, що тобі, наречена, порадити? По-перше, будь готова до всього. Зараз твій Гришенька, можливо, надивитися на тебе не може, а прийде час – почне шустати… ну… сама розумієш… Так ти йому це прощай, не те щоб прощай, а як би не помічай. Нема їх, суперниць, í все. Ти – єдина! Так достойніше. Згодна?

НАДЯ. Добре. Із завтрашнього дня я осліпну.

ВІРА. Слухай далі. Головне – відразу себе постав. Гроші тримай в своїх руках. Їздити на собі не дозволяй, пити не давай…

НАДЯ. …У разі порушення режиму відкривай вогонь без попередження.

ВІРА. Не смійся. Чоловік, навіть улюблений – про нелюбимих я вже й не кажу – завжди трошки ворог, а часом í головний у житті противник. Í в цій боротьбі треба вміти перемагати.

НАДЯ. А може, навпаки, треба вміти поступатися?

ВІРА. Ти вважаєш, що я в цих справах нічого не розумію?

НАДЯ. (З ледь помітною іронією.) Ну, що ти, Вірочка. Вже хто-хто, а ти так вмієш бути у шлюбі щасливою.

ВІРА. (Посміхнувшись.) Ой ти, морока! Ну гаразд, якщо по-чесному, то всі мої поради, звичайно, повна дурниця. Спочатку треба вирішити головне – чи виходити тобі взагалі заміж за Гришу, чи ні. Хлопець він хоч í привабливий, але без клею в голові і слабохарактерний. Іншим, правда, такий супутник життя в самий раз: можна мотузки з нього вити, але по мені краще, коли чоловік – господар í голова сім'ї, а не бегемот на канапі.

НАДЯ. А якщо я його кохаю?

ВІРА. Кохай на здоров'я, хіба я проти? Але заміж-бо навіщо виходити? Кохання? Чудово! Зустрічайся, поки не пройде.

НАДЯ. А раптом не пройде?

ВІРА. (Продовжуючи ігнорувати співрозмовницю.) Загалом, я так гадаю, нічого страшного не трапиться, якщо ти сходиш заміж на рік-другий. Ну, спробуєш, ну не сподобається, ну повернешся. Гаразд, виходь.

НАДЯ. (Роблячи реверанс.) Дякую.

ВІРА. Але, думаю я далі, тобі двадцять два. Ніби й небагато. Проте двадцяті роки у жінки найвідповідальніші. Позіхати не можна, треба í професію придбати, í заміж вийти, í дітей народити í долю влаштувати. Чоловікам простіше – п'ятьма роками раніше, п'ятьма роками пізніше – ніякої різниці. А у нас все інакше: трохи забарилися – í життя пробігло повз, не наздоженеш. Так що не можна тобі, Надійко, ризикувати, не можна втрачати роки. Обійми-бо свого Гришу по-жаркіше, поцілуй його міцніше – на прощання – í йди відразу заміж за того, за кого треба.

НАДЯ. Ти що, серйозно?

ВІРА. Ще й як. (Í дійсно, вона стає дуже серйозною.) Надя, мила, біжи звідси. Хочеш, я таксі викличу? Або краще сама заберу í так сховаю, що жодна жива душа не знайде. Хочеш, я тебе на літак посаджу í за тисячу кілометрів відправлю?

НАДЯ. Перестань, Віра. Через двадцять хвилин реєстрація.

ВІРА. Не буде реєстрації. Я не допущу. Собі я життя зламала, але я іншого й не заслужила. Раз обпеклася, два, але нічому не навчилася. Але ти – така розумна, спокійна, витримана, – ти мої помилки не повторюй. Чуєш, Надя, потім пізно буде. Я тебе дуже прошу – хочеш, на коліна стану?

НАДЯ. Вірочка, заспокойся…

ВІРА. (Не слухаючи.) Загалом, годі базікати, час втрачати. Геть звідси… (Хапає Надю за руку í веде до виходу.) Ходімо! Швидше!

Входить Марія Миколаївна.

МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. (Здивовано.) Куди ти її тягнеш?

ВІРА. (Відпускаючи Надю.) Здрастуй. Я í не знала, що ти вже тут.

НАДЯ. Мама прийшла зі мною раніше, щоб пояснити, якою має бути ідеальна дружина.

ВІРА. Уявляю. Образ жінки у російській літературі. Наташа Ростова. Тетяна Ларіна.

МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. Прекрасні зразки для наслідування.

ВІРА. Тільки злегка полинялі. Наскільки я пам'ятаю «Татьяны милый идеал», на роботу вона не ходила, обіди не готувала, чоловіка не обстірувала, дітей не няньчила. В її обов'язки входило всього-навсього не дуже швидко насточортіти чоловікові-генералові. У нас завдання складніше.

МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. Зізнаюся, Віра, я повинна була виховати тебе краще.

ВІРА. Тобто так, щоб вийшла друга ти. А ми вийшли інші. Але це, повір, не гірше.

МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. (Наді, ображеним тоном.) Де мій гаманець?

Надя простягає їй сумку.

Антоніна Прокопівна чекає мене в буфеті. Ми вип'ємо кави. (Виходить.)

НАДЯ. Будь з мамою м'якше. Я ж багато разів просила.

ВІРА. Думаєш, я сама не розумію? Але ти ж знаєш, як вона вміє тиснути í вчити. Ось í доводиться чинити опір. Так що ти мені скажеш?

НАДЯ. Про що?

ВІРА. Про все. Я говорила цілу годину, а ти питаєш «про що»!