Михайло Старицький - За двома зайцями. Вибране

Голохвостий. Погано ділали, що так думали! Я вже вам казав, що я свой брат, простий, а свой не збрешеть.

Секлита. Сідайте ж, будьте ласкаві, та побалакаємо, коли зайшли з доброю думкою.

Сідають.

Голохвостий. З доброю, з доброю, пущай на мою голову стольки тисяч… сколько у мене лиха на думці!

Секлита. Та дай боже! Тільки отакі паничі часто дурять!

Голохвостий. Ой Секлито Пилиповно, Секлито Пилиповно! Чи развє вам од бога не гріх, що ви й досі не вірите! Чи я ж мало божився? Мало присягався?

Секлита. Та так, так!

Голохвостий. От ви тогда бог зна що взяли в голову, а я й з дівицею ще не познакомився як слід, не то што; розпитував тільки за вас, чи можна приходити?

Секлита. Ну, вже мовчіть: бачила, як ви розпитували!

Голохвостий. От пускай я лусну, хай з етого мєста не зійду (одсовується), коли я не хотєв випитати до вас дороги, штоб позволили ходити, познакомиться… Отож я вас прошу, дозвольте мені до вас приходити, да не цурайтесь меня…

Секлита. Що ж? Ходіть, раді будемо… Тільки я вас ще добре й не знаю: кажете… родич Свинаренків… чи не син ви покойного цилюрника Голохвостого?

Голохвостий. Та син же… тольки, конешно, образованний, розумом вийшов на весь Подол!

Секлита. Скажіть! Я знала небіжчика. О, в нього водилась копійчина, якщо не процвиндрили!

Голохвостий. Я не з тих, Секлито Пилиповно, що процвиндрюють. Розумний чоловєк, да при достатках, як махне, дак у нього й з мертвого живе робиться. Тепер у мене і палікмахтерська, і комерція всяка, і позичаю всім: увесь Хрещатик у мене отут! (Показує кулак.)

Секлита. Так ви от які! Куди ж нам до вас?

Голохвостий. Ну што ж, што я розумом і багатством піднявся за хмари; але душа у мене прóста, до прóстої й липне! А ваша Галя… то ж краса на весь Київ!

Секлита. Мою Галю не гріх і матері похвалити; моєї Галі ні до кого й рівняти, хіба до зорі на небі! За нею женихів – аби хіть!

Голохвостий. Так, так… а де пак вона?

Секлита. На базарі ще; незабаром буде.

Голохвостий (натягує рукавичку). Жалко, што не побачу!

Секлита. Куди ж це ви? Вітра в хаті вхопили?

Голохвостий. Звиняйте, Секлито Пилиповно, на цей раз. Я на хвилину тільки ускочив, а то у мене ділá, аж пищать: цилюрню на Хрещатику строю… робочі ждуть!

Секлита. Я вас од своїх іменин не пущу…

Голохвостий. Невже ваші сьогодні іменини? От бог напутив! (Набік.) Це, однако, погано: сюди натешеться гостей… (До Секлити.) Поздоровляю ж вас з святими вашими іменинами! (Цілує.) Дай боже вам щастя і здоров’я і чого тільки забажаєте! (Знов цілує.)

Секлита. Та годі вже, годі! От цілується! (Набік.) Але ж і гарний оцей вражий панич! Як мед з маком, аж губи злипаються!

Голохвостий. Так тепер уже звиняйте… А от з неділі мені будєть когда, так позвольте заходить до вас хоть щодня: ви меня добре взнаєте, я вас; з дєвушкой обзнакомимся, а тогда уже, как бог благословить…

Секлита. Заходьте, заходьте, просимо…

Голохвостий (встає). Так уже на цей раз прощайте.

Секлита. Та як же? Щоб я вас пустила оце, не попоштувавши запіканкою, пирогами?

Голохвостий. Нікогда… (Про себе.) Впрочем, запіканка і пироги… (Вголос.) Ну, развє одну чарку можна.

Секлита. Якже, якже! Та ще й запіканка! Ви такої, дарма що багаті, зроду не пили! Ось я зараз! (Пішла.)

Голохвостий сам.

Голохвостий. Одначе треба черкнуть чарочку-другу да і тікать, потому сюди налізе всякої свиноти, ще почнуть язика чесать… Ні, ні, недобре! Хоча й досадно, што Галі не бачив; ну, да ми надолужимо опісля… когда б тільки весілля одбути, а там – хоч голову свою заставлю, а… ух, пипонька, пуколька моя!

Голохвостий і Галя.

Галя (входить, нап’ята платком). Пидоре! Забери там яблука! Ой, хто це?

Голохвостий. Це я, кралечко! Здрастуйте, моя зозулечко!

Галя. Це ви?

Голохвостий. Своєю персоною. Не видержав, бо розгорівсь, як камфорка, моя щіточко! (Бере за руку.)

Галя. Ох, лишенько! Ідіть, будь ласка, бо матері поки нема; як застукають, то знов таке буде…

Голохвостий. Яким сортом? Адже ваша мати мені слово дала…

Галя (вириваючи руку). Так і повірили!

Голохвостий. Та не пручайтесь-бо, потому што у мене аж печінки пручаються!

Галя (виривається). Пустіть-бо! (І вибіга.)

Голохвостий сам.

Голохвостий. Виприснула… Хистка, як лозиночка, в’юнка, мов вуж! Але ж і ягодка! Як повидів її, ну просто все в головє замакотрилось! Просто, як только в руках її подержиш, дак так робиться у тебе унутрі, як у самоварі, аж гуде! Ну й дівчина ж! Да за таку ж дівчину, доложу вам, можна всього себя обголити чисто і піти по Хрещатику таким хвасоном… Єй-богу, можна, даже по морозу! Не видержу, треба її діждатись, хоть раз ще глянуть!