Ольга Дёмина - Боротьба з тінню. Психологічна драма

МАРК ( здивовано ). Потоп?! Не може цього бути! Звідки він взявся?! Я вранці перевіряв усі крани.

ЮРІЙ СТЕПАНОВИЧ. Може і перевіряв, але скажи, звідки в мене вода взялася у ванній кімнаті? Вода тече зверху, з твоєї квартири…

МАРК. Я зараз це перевірю! ( Сказав Марк і зник у лівій другій кулісі. Він з’явився досить швидко. ) Так, дійсно, у ванній кімнаті повно води. Я забув закрити кран…

ЮРІЙ СТЕПАНОВИЧ ( невдоволено вигукує ). А я що кажу!!! Марку, ти знову забув закрити кран у ванній кімнаті.

МАРК. Пробачте мені, Юрію Степановичу. В мене там поламаний кран… він старий вже…

ЮРІЙ СТЕПАНОВИЧ. У тебе відкритий чи поламаний кран. А в мене знову збитки, треба знову переклеювати шпалери у ванній кімнаті.

МАРК. Краще, звичайно, облицьовувати ванну кахлем. Плитка надійніша… у ванній кімнаті завжди багато вологи.

ЮРІЙ СТЕПАНОВИЧ. Дякую, звичайно, тобі за пораду, Марку. Але краще ти надалі закривав би вентиль крана.

МАРК. Звісно! ( Тут же згідно кивнув головою Марк .) А щодо завданих збитків… Ви не хвилюйтеся, Юрію Степановичу, я вам усе відшкодую. Правда, не зараз… потім… У мене зараз просто нема грошей, розумієте…

ЮРІЙ СТЕПАНОВИЧ ( зітхаючи ). Розумію. Але тільки ти, Марку, теж і мене зрозумій. Я прийшов зі зміни втомлений, а тут води повно… все ж треба прибирати. В мене, до речі, важка професія, я слюсарем працюю на заводі. Це важка праця, це тобі не за письмовим столом увесь день сидіти писати тексти…

МАРК ( з пафосом ). Писати тексти, між іншим, не таке просте завдання. Професія письменника досить важлива для суспільства. Письменник формує громадянську позицію…

ЮРІЙ СТЕПАНОВИЧ. Річ не в тому зараз, у кого професія важливіше для суспільства. Важливіше те, щоб кожен був на своєму місці і займався своєю справою.

МАРК. Тут я згоден з вами, Юрію Степанович, на сто відсотків! Головне, займатися улюбленою справою.

ЮРІЙ СТЕПАНОВИЧ. Марку, ось ти скажи мені чесно, вона тебе годує твоя робота?

МАРК ( зніяковіло знизавши плечима ). Та не дуже.

ЮРІЙ СТЕПАНОВИЧ. Ось бачиш! Робоча професія важливіше у сто разів. Приносить більше користі людям… А що твоя писанина… так – одні дурниці, одне слово – даремне марнування часу і сил.

МАРК. І не скажіть, Юрію Степановичу! ( Заперечив Марк із запалом .) Наша професія, професія літератора є дуже важливою для людства в цілому. Письменники служать людям. Взяти, наприклад, Шекспіра, Гете…

ЮРІЙ СТЕПАНОВИЧ. Е-е… куди сиганув! Куди тобі до Вільяма Шекспіра?

МАРК. Але ж треба прагнути ідеалів! Йти вперед.

ЮРІЙ СТЕПАНОВИЧ. Прагнути ідеалів треба… ніхто не заперечує. Щоб досягти вершин, треба багато працювати…

МАРК. Бачить Бог, я теж стану знаменитим! Я працюю багато та наполегливо.

ЮРІЙ СТЕПАНОВИЧ. Мені здається, головне – не стати знаменитим. ( Заперечив Юрій Степанович .)

МАРК ( зацікавлено ). Що тоді головне, по-вашому?

ЮРІЙ СТЕПАНОВИЧ. Головне, Марку, – донести до людей свою думку. Ось, наприклад, Ернест Хемінгуей писав свою повість «Старий і море». Він у ній зрозуміло все показав… Здавалося б, писав про простого рибалку і про море… А за душу ж бере, коли читаєш твір.

МАРК. Згоден. Це правда! Мені теж подобається цей твір…

Юрій Степанович перебиває Марка на півслові.

ЮРІЙ СТЕПАНОВИЧ. Марку, скільки це у тебе часу на годиннику? Я не розумію, це що… вже так пізно! Ось це так!

МАРК ( маше рукою і посміхається ). Та ні! Цей годинник просто не в робочому стані. Він поламався вже давно. А в мене немає часу та й, звісно, і грошей, щоб його полагодити.

ЮРІЙ СТЕПАНОВИЧ. Зрозуміло. А годинник, я бачу, коштовна річ.

МАРК. Так. Цей раритет належить нашій сім’ї.

ЮРІЙ СТЕПАНОВИЧ ( усміхнувся ). Це ж треба, раритет! Сучасна молодь знає стільки нових слів!

МАРК. Сучасна молодь розвинута.

ЮРІЙ СТЕПАНОВИЧ. Ми свого часу були менш розвинуті, проте більш прагматичні і пристосовані до життя.

МАРК. Мабуть це так і є…

ЮРІЙ СТЕПАНОВИЧ. Ну, я пішов, Марку. Бувай! Мені там ще треба прибирати, там повно води… Незабаром дружина прийде з роботи, пиляти мене почне, обурюватись, що таке сталося… потоп оцей і знову ж збитки. Що мені їй казати, Марку?

МАРК. Скажіть, що я все віддам… найближчим часом.

ЮРІЙ СТЕПАНОВИЧ. Добре. Так тому і бути.

Сусід пішов.

Марк у задумі стоїть посеред кімнати, не знаючи, чим себе зайняти. Цієї хвилини знову пролунав дзвінок вхідних дверей.

МАРК ( розсерджено ). Хто це знову до мене прийшов?! Це не будинок, а прохідний двір якийсь! Коли мені, питається, працювати над новим текстом? Коли закінчувати новий роман. Ось зараз я їм все скажу в обличчя…