Андрій Легейда - Кіоск

Антоніна Петрівна:Що – все? А ну швиденько викладуйте.

Арчібальд Клавдієвич: Коли ми відійшли від столу, Михайло Борисович сказав: «Георгій, я у своєму житті не зміг врятувати кохану людину. Я дуже завинив перед Господом. Ось, тримай цю кредитну картку, вона дуже зараз тебе більш потрібна. Ти молодий, коли виплутаєшься із своїх проблем – я вже буду далеко. Але ти повинен мені пообіцяти, що приїдеш сюди й не залишиш на самоті та у бідності моїх друзів. У них немає ніяких перспектив. А ти розумний, просто маеш заробити кошти та допомогти».

Я дуже на хотів брати цю картку, але Михайло Борисович був дуже наполегливим. Я дав собі слово – найближчим часом заробити кошти та повернути усе Михайу. Я розрахувався з боргами. Кілька місяців шукав роботу, але безуспішно. І ось одного разу, у фіілармонії, я зустрів одного німецького вченого. Ми познайомились, він зацікавився моїми розрахунками. І ось вже три місяці я працюю у провідній німецькій компанії, отримаю дуже велику заробітну плату й прибув до вас, щоб виконати свої обіцянки.

Антоніна Петрівна: Стійте, а де ж Михайло. Він же поїхав у Німеччину??? Чи не поїхав??? Де він! Хто може мені пояснити!!!

(довготривала тиша)

Отець Микола: Я…. Я можу. (усі повернулися до священика). Наступного дня він прийшов до мене у Храм. Від довго стояв біля ікони Божої Матері, а потім підійшов до мене. Він розповів мені цю історію та взяв з мене слово нікому не розповідати. Він сказав, що їде до Німеччини й хоче перед своїм земним кінцем прожити кілька днів або тижнів у Баварських Альпах. Своїх коштів у ніього було лише 390 євро. Ніякі мої відмовляння не подіяли. Я віддав йому усі свої заощадження, що відкладав на ремонт даху. Там теж було не багато, дві з половиною тисячі. Він поїхав. Через три дні він прислав мені листівку з привітаннями та своїм фото у горах. Ось вона…

(Антоніна Петрівна з тримтячими руками бере листівку та починає її розглядати з різних боків).

Отець Микола (продовжує) : Він там такий красивий, так чудово посміхається… Я плакав весь вечір. Після цього сів та написав листа у Німеччину до сина Світлани. Я запам» ятав адресу з того листа, та відправив на неї свого. Ніякої відповіді я не отримав. Ще кілька разів я намагався знайти Михайла або Віктора, але з цього нічого не вийшло. Я винен перед вами, але, бачить Господь, я дуже хотів йому допомогти.

Антоніна Петрівна: він живий? Хто мені може пояснити!!! Ви всі… всі… повинні у його смерті…. де він похований?? хто ходить до нього на могилу…. Як ви могли!!!!

(вона сіла, закрила обличчя руками та почала плакати)

(Пройшов деякий час. Ранок. До кіоску підходить тітка Бандура, вона їсть пиріжок)

Тітка Бандура:Доброго дня, молодий чоловіче. Як безсонна ніч пройшла?

Антон:Доброго доброго. Уж і не кажіть. Вже починаю засинати у будь-якій позі. Вчора зловив себе на думці, що заснув під час пережовування вареника… Жую жую… потім провал… Потім відчуваю шось незвичне у роті… Згадую про вареник й продовжую жувати…

Тітка Бандура:смачний хоч вареник був?

Антон:м'який точно. Про смак вже не пам'ятаю. А Ви хотіли щось купити? Невже останній роман Анжеліки Монтиньйон?

Тітка Бандура:А це ще хто… Я попередній роман тільки пристроїла. Від дуже гарно вписався у відерце. Я на нього ставлю гирю, коли капусту заквашую. А зараз я хочу якусь газету купити. Бо стара вже закінчилась, а інколи треба щось підкладати або завертати. Є у тебе щось товсте, але не дуже коштовне.

Антон:Вам на якій мові? (посміхається)

Тітка Бандура:а нема в тебе такої газети, щоб тексту взагалі не було. Тільки багато багато чистих листів. І газета є, й брехня відсутня.

Антон:а декілька тонких вас не влаштує? Задарма віддам. Вони залишилися ще після останніх виборів. Програма кандидата та опис його життя на благо людству! У мене цілий пакунок ще залишився. Думав на наступних виборах його роздавати. Обличчя теж саме, лозунги, гадаю, теж не зміняться…

Тітка Бандура:О, ти мій спаситель. Я дуже люблю безкоштовні подарунки. Зараз тебе нагороджу! Думала, заставити тебе трохи поплясати, а тепер так віддам. Тримай, це лист на адресу кіоску. Така дивна адреса: Буденка, центральна площа, кіоск. Раніше так тільки Діду Морозу або Леніну писали…

Антон:дуже дякую.

(виходить з кіоску та йде до Антоніни Петрівни) Це, мабуть, Вам. Відкривайте. (протягує їй конверт)