Андрій Легейда - Кіоск

(Отець та Михайло Борисович потисли руки, на горизонті з’являється чоловік у спортивному костюмі з шкіряним портфелем) Арчібальд Клавдієвич:привіт усій чесній компанії!

(люди за столом перестали їсти та з великим здивуванням оглядали прибувшого)

Арчібальд Клавдієвич:така справа. Вдень – король, ввечері – безхатченко. Казала мені мати в дитинству, Жора, краще читай вірші! І я читав. А потім брав до рук математику та намагався знайти застосування теорем та законів в реальному житті.

(налив собі чарку та випив)

Антоніна Петрівна:То й що – знайшли? І чому, дозвольте спитати, ваша мати називала вас Жориком?

Арчібальд Клавдієвич:Тому що за паспортом я є Георгій. А це моє, так би мовити, сценічне ім’я. Що за вечір сьогодні такий. Був один Арчібальд… А де ж ваша охорона, Жорику, де костюм? Ось це і є мій костюм на цей час. У 25 років я захистив дисертацію з математики й був одним з наймолодших наукових співробітників інституту. Я дужа захоплювався складними математичними розрахунками та можливостями людської пам’яті. Й як типовий вчений ніякої уваги не звертав на одяг та вигляд.

Антоніна Петрівна:

Арчібальд Клавдієвич:

Михайло Борисович: зранку ви складали інше враження…

Арчібальд Клавдієвич:То є так. Але одного разу, уві сні, я побачив карткову колоду за якою сходило сонце. Після цього я став одним з найяскравіших та найуспішніших гравців у покер. За один тиждень я міг стати мільйонером та повернутися до жебрацтва. Одного разу, я навіть хотів звести рахунки з життям, але мене врятував один священик та відвід до свого монастирю. Там я прожив сім років.

Отець Микола( підняв голову та повернувся до Арчібальда ): Георгію, це ти?!!

Арчібальд Клавдієвич: Вже п’ять хвилин я намагаюся звернути твою увагу на мене, але ти зосереджений на своїй книжці та не реагуєш на оточуючий світ?

(вони обнялися)

Отець Микола:ти повернуся? Чому? Де твоя квартира, робота, де твоя мама?

Арчібальд Клавдієвич: мама померла вже багато років тому. Квартиру я продав й гроші направив на розробку надшвидкого двигуна… Тиж пам’ятаєш як я хотів його побудувати! Я жив у своїй лабораторії і вже ось-ось мав отримати дослідний зразок. Але мені не вистачило трохи коштів. І ось я тут!

Отець Микола:Не бачу ніякого зв’язку між коштами та нашим маленьким містечком, яле я дуже радий тебе бачити!

Михайло Борисович: зустріч друзів – що може бути краще. Георгій Арчібальдовичу, наливай!

Арчібальд Клавдієвич: Свого часу, коли я жив у монастирі, братія різними засобами намагалася пояснити мені суть та необхідність віри. Та вченому нічого не можна пояснити мовою емоцій. Ми потребуємо цифр та розрахунків. І ось одного сталося наступне. У настоятеля був син, дуже кмітливий та симпатичний малий. Але він зовсім не був схильним до точних наук. Одного разу, на річному екзамені з математики він отримав двійку. Через тиждень була друга спроба. Якщо знову провал – другий рік та повна ганьба для батьків. Настоятель з ченцями робили свою справу – кожного дня молилися. Але знання ніяк не з’являлися у маленькій голові. Тоді я посадив його поруч із собою та за чотири дні вивчив з ним весь курс математики за рік. Я був впевнений, що мінімальна оцінка, з якою він напише іспит – добре. І ось настав ранок екзамену. До мене заходить його мати й каже – усе відміняється. У сина температура 39. Я заходжу до нього в кімнату й бачу – біля нього сидить батько, поклавши одну руку йому на лоба, а іншою держить хрест та читає молитву. Я хмикнув, та вийшов. Через 10 хвилин за мною вийшов хлопець! Він практично одужав! Коли я запитав у настоятеля, що таке він там читав, то отримав наступну відповідь: «Я звернувся до Господа із словами молитви. Але не за здоров’я сина. Я сказав йому, подивись, скільки людей намагаються допомогти, усі вони безкорисливо, від усьго серця стараються! Дай нам своєї благодаті, допоможи не пропасти цим зусиллям. І ось, бачиш – все сталося. Якщо дуже попросити – то Господь завжди допоможе»! Я зрозумів, якщо атеїсти та вірячи разом беруться до справи, то зупинити їх неможливо. За цим столом є різні люди, але вони всі об’єднані почуттями дружби та поваги. Разом – ми сила. Так є і так повинно бути.

( присутні випили, Леон Якович пішов танцювати з Антоніною Петрівною. За столом залишились Арчібальд та отець Микола. Михайло Борисович трохи подалі від них слухав їх бесіду ).