Микола Куліш - Маклена Граса

Батько. Панові… мертвому… гроші?

Зброжек.Імені моєму на балкон. Граса дурень. Хто його навчив так думати? Ксьондзи чи соціалісти? Мертвий, в якого в головах гроші, ще живе довго. А що таке живий без грошей? Що? Це вже напівмертва людина. Від неї тхне хворобами, голодом, смертю. Це буде, наприклад, Граса, коли він не візьметься сьогодні вбити пана Зброжека!

Батько.Хай! А я за таке діло не візьмусь!

Зброжек.Чому? Граса боїться покарання? Можна буде зробити це так, що цього ніхто зразу не побачить.

Батько.Робіть краще так, щоб я цього не бачив.

Зброжек.Тоді Граса вже й себе не побачить. А за це він одержить зараз гроші і завтра заплатить Зарембському за квартиру.

Батько.Ні!

Зброжек.Я плачу за цю роботу п'ятсот злотих! Граса, чуєш! П'ятсот злотих! Хоч я, на мою думку, заслужив собі безплатну смерть. Мене варт убити задарма! За моє маклерство, за цукор із піском, гнилі консерви! Нарешті, за те, що все одно, коли Граса мене не вб'є сьогодні, я вб'ю його завтра, обов'язково! Витурю з квартири, видам поліції… Ну, хай хоч раз помститься мені мій квартирант Граса!

Батько.А може, я помщуся тим, що не вб'ю?

Зброжек.Ха! Найду іншого - яка ж це помста? За ці гроші мене вб'є навіть пан Зарембський. Хо-хо! Товариш Граса помститься самому собі! Без квартири він одразу загине. А зараз іншої квартири навіть через маклера не знайде товариш Граса. А роботи тим паче. Граса сам знає, що тепер легше слонові пролізти у вушко голки, ніж біднякові в будь-які двері. На дні Вісли легше знайти сухе дно, ніж над Віслою роботу. А в Граси спухлі ноги, вже ні на що непридатне серце. Я це знаю, тому що в мене самого астма. Все одно до нас швидко, якщо не завтра, постукає в двері смерть і гукне: "Пора!" Та й для чого жити, якщо криза засушила дерево життя, дерево з золотим листям. Нема листя! Облетіло! Самий лише сухий чорний стовбур, на якому незабаром зависне трупом світ!… Увесь світ! Тож заробимо вдвох на моїй смерті. Дітей забезпечимо! Дітей!… Граса не хоче?

Батько.Ні.

Зброжек.То геть у могилу, пся крев! Завтра о сьомій ти підеш під три чорти!… Черв'як! (Пішов).

Батько.Я заради своїх дітей на коліна стану, а заради твоїх вбивати не візьмуся й тебе. Хотів ще раз перед своєю загибеллю на мені заробити! У-у-у!…

Але Макленавже не чула останніх батькових слів. Вона наздогнала Зброжека, загородила йому дорогу:

- Я вас уб'ю!

Зброжек(з несподіванки і не пізнавши в пітьмі Маклени, здригнувся). Хто це?

Маклена.Я!… Я вас уб'ю!

Зброжек.Ти?… Уб'єш?… (Придивляється).

Маклена(рішуче). Так!

Зброжек.За що?

Маклена.За все це!

Зброжек.Та за що, дитино моя?

Маклена.За все, що пан зробив і робить. Про що тільки-но казав батькові… І пропонував. Я вб'ю!

Зброжек.Якому батькові? Що я казав?

Маклена.Я все чула! Всю розмову з батьком! І те, що пан на коліна хотів батька поставити, і те, що давав йому п'ятсот злотих, щоб він пана вбив. Я вб'ю!

Зброжек.У тебе, дитино, мабуть, гарячка, якщо тобі верзеться щось подібне (Доторкнувся пальцем до її лоба, вона відштовхнула рукою). Авжеж! (Доторкнувся, а сам хотів дізнатися, чи є щось у неї в руках). Ти захворіла на голодну пропасницю. Тобі треба в лікарню.

Маклена.А коли я піду в поліцію?

Зброжек.Чого?

Маклена.І розкажу про це? Панові поліцейському комісару?…

Зброжек.То пан поліцейський комісар скаже: "У тебе, дівчинко, голодна пропасниця". І відправить тебе в лікарню.

Маклена.А коли я лікареві скажу? На вулиці крикну?

Зброжек.То тебе відвезуть в божевільню.

(Він намагається схопити мелодію на дудці, але збивається. Спазми не дають. Корчиться - так хочеться плакати. Щоб уникнути цього, він намагається жартувати). Які сентименти! (І, скоцюрбившись од спазми і холоду, додає). І яка іронія! Горілки!

І рано вдосвіта, коли такий міцний сон і всі спали, Маклена зустрілася з паном Зброжеком. На стежці, що від його будинку до воріт. Ось вони підійшли одне до одного.

Мовчать.

Зброжек(глухо, але іронічно). Хто ж із нас перший скаже "добридень"?

Маклена(тоном відповіді на привітання). Пан уже сказав "добридень".